47-ма порада дідуся Гната: як не сумувати в прифронтових Сумах?

Сьогодні у двері моєї квартири подзвонив дідусь Гнат. Дивно, ми з ним дуже давно живемо в одному під’їзді, але все наше спілкування зводиться до «Доброго дня» та «Здрастуйте».

– Слухаю вас, дідусю Гнате, – сказав я непривітно, не впускаючи сусіда до квартири.

– Налий, Павлику, душа горить, а я тобі за це казку розповім, – хрипким голосом випалив дід.

– Ого! – здивувався я. Безцеремонність сусіда мені сподобалася, я впустив його до квартири, провів на кухню, посадив за стіл, налив сто грамів, зробив бутерброд із ковбасою та солоним огірком і з очікуванням втупився в діда.

– Отже, – випивши стопку й апетитно витерши вуса, почав Гнат. – Жив-був у Москітії диктатор Пукін…

– Пукін?! – не втримавшись, перепитав я й розреготався.

– Так, Пукін. Не перебивай. Одного разу він оголосив нам війну, і його мерзенні посіпаки взяли мене в полон. Солдатики привели мене до штабу Пукіна, а він каже мені: «Здивуй мене, Гнате, – відпущу живим і здоровим. А ні – накажу стратити!» «Здивую! – відповідаю, не моргнувши. – Можу зварити кашу з…» «З сокири, чи що? – скривився Пукін. – Я цю казку напам’ять знаю». «Ні, не з сокири. Це секрет, з чого». «Гаразд, вари», – каже диктатор. Принесли на моє прохання величезний чан з водою, поставили його на вогонь, а коли вода закипіла, я підскочив до Пукіна, схопив і кинув у окріп!»

– Кого кинули в окріп, дідусю? – остовпів я. – Пукіна?! Ну й казка у вас – треш!

– Та не Пукіна, – посміхнувся Гнат, – а його годинник. Він відлічував війну з нашою країною. А коли впав у окріп, зварився, наче яйце, круто – і війна одразу закінчилася.

– О так! – здивувався я й налив діду ще. Прощаючись із ним, сказав: – Приходьте частіше з новими казками. Вони вселяють оптимізм.

– А якщо не з казками? – хитро примружився дід. Я у відповідь розуміюче посміхнувся. І ми розійшлися до наступної зустрічі.

7.09.26.

Ексклюзивно для сайту «Всі Суми» від автора книги «Казкові пригоди Сумислава».