Щоб ти жив на одну пенсію
Анекдот в тему: Янукович пообіцяв, що скоро нас знову буде 52 млн., а населення за 9 місяців його правління скоротилося на 300 тисяч, він обіцяв підвищити людям пенсії, а більшим став пенсійний вік. Недавно в ООН він пообіцяв нагодувати весь світ. Пора бігти за продуктами.
Уряд Азарова-Тігіпка однозначно здав наших пенсіонерів міжнародному валютному фонду, розпочавши пенсійну реформу. Як і кожне управлінське рішення, і це є намаганням вирішити якусь проблему і базується на якихось висновках. Тільки наші можновладці забули примінити основний метод європейських управлінців – метод оцінки та вибору альтернатив. Кожен день кожен з нас робить вибір безліч разів. Зайшов у магазин ввечері і вибираєш, що сьогодні випити: пива чи горілки. Якщо пива, то якого? Власне в управлінця, як у витязя на роздоріжжі – є кілька варіантів прийняття рішень, у тому числі як варіант – зберегти statusquo. Тобто залишити все без змін. Ці ж хлопці ухитрились провести нібито реформу, насправді ж усе залишиться без змін.
Подивимось. Проблема дійсно є. В Україні 17 млн. пенсіонерів. З них 13,7 млн. – пенсіонери за віком. Виходить, що на 100 працюючих, у нас 93 пенсіонери. Уже в 2015 році їх буде 100 на 100. У 2020 – 100 на 106. Пенсійному фонду важко витримати таке навантаження. Треба щось робити. Логічним саме для цієї команди «професіоналів» є банальне підняття пенсійного віку, і за рахунок цього зменшення кількості пенсіонерів. В такому разі у 2020 році буде ситуація така ж як зараз. Тобто, впроваджуючи таку реформу, уряд фактично консервує проблему. До того ж люди старшого покоління стануть пробкою і не пустять на робочі місця молодь.
Ми пропонуємо іншу альтернативу. Для того, щоб з пенсійним фондом було все нормально, можна збільшити кількість працюючих. Їх треба або привезти (як в Європі) з вєтнамів, турцій тощо, або народити. Тобто, покращити демографічну ситуацію. Щоб пенсіонерів годувала молодь. Тільки треба мотивувати дівчат народжувати не одну дитину, а двох, трьох і так далі. Зараз у нас народжується на 10 жінок 14 дітей (в Сумській області 12), а для того, щоб наступне покоління було не меншим за попереднє – потрібно народжувати 22.
Що ж заважає молодим жінкам народжувати дітей? Я назвав би три основних проблеми: відсутність власного житла, страх жінки втратити себе як спеціаліста за період відпустки та неспроможність чоловіків. Щоб вирішити ці проблеми – потрібні державні цільові програми. Стосовно програми молодіжного кредитування – вона існує (щоправда її треба підправити), але фактично не фінансується. От якби уряд Азарова направив усі 15 млрд. коштів МВФ на фінансування цієї молодіжної програми, почало будуватися житло, це не тільки б підняло будівельну галузь. Безвідсоткові кредити прив’язують молодих людей до міст, активізують їх виробничу активність (а значить і залучення інвестицій), адже хоч і безвідсотковий, але кредит треба віддавати, зменшують кількість розлучень (важко поділити невиплачену квартиру). Але, головне – власне житло – основний мотив жінкам народжувати другу дитину. Власне для цього є всі передумови. В репродуктивний вік ввійшло покоління дівчат, які народжені у 80-ті роки. Для прикладу: якщо зараз в області щороку народжується 6 тисяч дівчаток, 20 років тому – 12 тисяч. Якщо вони народять по двоє дітей – у нас школи будуть заповнені, вузи матимуть перспективу, і через 20 років – пенсіонерів буде менше, ніж працюючих.
Цього мало. Треба, щоб жінка з дитиною не втратила своєї професійної хватки, щоб була спроможною «ввійти в роботу» без проблем після трирічного декрету. Для цього потрібні спеціальні навчальні і адаптаційні програми. Але немає ні державних стандартів, ні якоїсь чіткої стратегії. Вихід – терміново, через соціальне замовлення, фінансувати роботу неурядових організацій у цьому напрямку.
І, нарешті. Потрібне якісне виховання відповідального батьківства. Основою його має бути патріотичне виховання. Тільки патріот поїде вчитися «за бугор», але повернеться додому платити пенсії своїм батькам а не дяді Гансу.
І тоді країна матиме шанс. Думаєте, це неможливо? Приблизно таким шляхом пішла маленька Ірландія. В час кризи, коли у всіх проблеми, у них народжуваність 2,2 та підйом економіки. Коли на вулицях багато дітей, хочеться дбати про їх майбутнє.
Це найголовніше, що потрібно зробити в країні. Потрібно формувати громадську думку, внести це у свідомість людей. Тільки сформований запит людей до можновладців може щось змінити. Це те, що може об’єднувати громади. Ми цього хочемо. Ми цього вимагаємо. Ми цього доб’ємося.
Віктор Бобиренко, «За Україну», команда Качура