Дідусеві нагороди
Давненько він не був у них – ще з минулого літа, бо ж ходить до школи – до першого класу. Радіють дідусь та бабуся – дуже скучили за онуком.
…Сьогодні народне свято – День Перемоги. Сергійко встав раненько, щоб, бува, не проспати. І тільки сонечко заглянуло у віконечко, і пробігло по його личику своїми промінцями – він уже на ніжках.
Зайшла до світлиці бабуся Катя, поставила на стіл кухоль свіжого пінистого молока, яке щойно надоїла. Налила в чашку Сергійкові.
– Пий, онучку, тепленьке молочко. Здоровим будеш і красивим. Від молока з – під корови людська сила потроюється.
Сергйко п’є і п’є …Воно на губах аж піниться, а в роті – солодко – солодко.
До хати заходить дідусь Саша і відразу запитує:
– Ну, що, солдате, до параду готовий?
Сергійко вже надів свою моряцьку форму, на голівці – безкозирка, у відповідь:
– Так точно!
– Зачекай тепер мене, я також одягнуся.
Коли дідусь Саша, переодягнувшись, зайшов до кімнати, в онука від здивування аж дух перехопило. Військова офіцерська форма надала дідусеві стрункості, мов помолодшав він. А на грудях – ого! скільки воєнних відзнак: і ордена, і медалі…
– Дідую, ви – герой!
– На війні, онучку, всі солдати – герої, вони ж землю рідну захистили…
Сергійко торкається до відзнак і цікавиться:
– Ця за що?
– За оборону Києва.
– А ця?
– За Сталінград.
– А ця?
– За взяття Варшави.
– А ця?
– За взяття Берліна. Це орден «Перемоги». За велику перемогу!
– Таки ви герой, дідуню! – підсумовує радісно Сергійко.
…Люди йдуть і йдуть до Братської могили, яка возвеличується в центрі села. Кладуть до неї квіти. Кладе букетик і Сергійко. Випростовується, дивиться на дідуся та бабусю. А в них – сльози на очах.
– Не плачте, – заспокоює і вже по-дорослому: – Виросту, я вас буду захищати, щоб ніколи ви більше не плакали…
Легенький вітерець шурхотів у старих, уже зелених кленах, які росли поруч могили, ніби оберігали душі похованих бійців…