Із циклу «Монологи» Увірвалося
– Галько, подай води, стерво! Чуєш? Подай! Ти що, не бачиш, що людині погано? Дурепа. За 20 років життя так і не навчилася чоловіка розуміти. Цього і дочок вчиш, га? Виростив на свою голову – з батьком і поговорити нікому. Галько, ти що Оглухла? Дай напитись кажу! Не озиваєшся? От я тобі зараз! Невже в хаті нема? Доведеться сунути на двір. Ну невже так важко бути вдома тоді, коли треба? Ох, не повезло у молодості – не на тій одружився. Інша б на руках носила, а тут…
Галько, ти на городі? Галько, сяка-розтака, де у нас вода в хаті стоїть? Що кажете, бабо Варко? Що означає – кричи не кричи, все одно не почує? Як – поїхала? Дітей забрала? І худобу? Що – всю? А я думаю, чого це так тихо… Коли повернеться? Сказала – ніколи? Та не вигадуйте, бабо. Щоб моя Галька отак все покинула і поїхала? Двадцять років, значить, прожила, а тепер на старості щось у голову стукнуло і – на тобі -у чужі люди? Не смішіть. Все одно повернеться. Вона без цієї хати зроду-віку не зможе, тут кожен куток її руки знає. А квіти? А город? Повернеться… А як і ні – думаєте – не проживу сам? Велике діло – у хаті прибрати, їсти зварити. Без сопливих обійдуся…
Галько-Галько, і де ж ти відра тримаєш? Хазяйка, теж мені – у хаті ні краплі води. Ага, щось знайшов. Трошки погнуте, та й дарма, підійде. Так, у дворі колодязя я пробити не захотів, значить, воду брала десь так. Бабо Варко, а де Галька воду брала? Аж на сусідній вулиці? Біля крайньої хати? Ото так далеко пертися за кружкою води? Бабо, дайте напитись. Ну, у вас же все одно вода є. Що хитаєте головою? Нахазяйнуюсь? Не переживайте. Все буде нормальок. Не вірите? Ну й хай.
Ой, Галько-Галько, не змогла ти мене роздивитися, не схотіла. Думаєш кращого знайдеш? Думаєш, такі, як я, на дорозі валяються’? Та я – орел. Я можу все. Отак. А ти про це просто не знала. Ще лікті кусатимеш…
Ні, ну це ж треба, щоб жінка такою зловредною була? Хоч би одну сковороду на видному місці залишила. Лазь тепер шукай – і яєчні тієї не схочеш. Спеціально все так поховала, щоб не знайшов? І тут, значить, хочеш дошкулити? Не вийде, голубонько. Думаєш, голодом замориш? Не діждешся! Яйця можна і сирцем випити. От тільки з кишень повиймаю… А щоб тебе! Пропав сніданок! Ну хто таке бачив, щоб яйця отак з рук випадали?
Ні, це вже якесь знущання! Ні напитись, ні поїсти тобі! Спеціально все це підстроїла, Галько? Спеціально?! Отак, значить, зі мною? Отак?! Хочеш довести, що я нуль без палички? Що я без тебе ні на що не здатен? Що я нічого не можу? Що я без тебе пропаду, бідний та нещасний? А ти, значить, будеш, як сир в маслі кататись? Будеш щасливо жити? Ніхто тебе не матюкатиме, ніхто каструлі з борщем на голову не буде вивертати? Не будеш з дітьми по сусідах ховатися? Спокійно спатимеш ночами? А я тут гибітиму – сам, один, у холодній хаті? Не вийде, Галько. Чуєш? Не вийде! Я тобі спокою не дам. Не дам! Ти до кінця своїх днів жалкуватимеш, що кинула мене. Не віриш? Так я тобі доведу. Доведу!.. Ось тільки мотузку зачеплю і ослінчик підставлю. Думаєш, не зможу? Духу не вистачить?! Вистачить! Виста…
Галько, ти на городі? Галько, сяка-розтака, де у нас вода в хаті стоїть? Що кажете, бабо Варко? Що означає – кричи не кричи, все одно не почує? Як – поїхала? Дітей забрала? І худобу? Що – всю? А я думаю, чого це так тихо… Коли повернеться? Сказала – ніколи? Та не вигадуйте, бабо. Щоб моя Галька отак все покинула і поїхала? Двадцять років, значить, прожила, а тепер на старості щось у голову стукнуло і – на тобі -у чужі люди? Не смішіть. Все одно повернеться. Вона без цієї хати зроду-віку не зможе, тут кожен куток її руки знає. А квіти? А город? Повернеться… А як і ні – думаєте – не проживу сам? Велике діло – у хаті прибрати, їсти зварити. Без сопливих обійдуся…
Галько-Галько, і де ж ти відра тримаєш? Хазяйка, теж мені – у хаті ні краплі води. Ага, щось знайшов. Трошки погнуте, та й дарма, підійде. Так, у дворі колодязя я пробити не захотів, значить, воду брала десь так. Бабо Варко, а де Галька воду брала? Аж на сусідній вулиці? Біля крайньої хати? Ото так далеко пертися за кружкою води? Бабо, дайте напитись. Ну, у вас же все одно вода є. Що хитаєте головою? Нахазяйнуюсь? Не переживайте. Все буде нормальок. Не вірите? Ну й хай.
Ой, Галько-Галько, не змогла ти мене роздивитися, не схотіла. Думаєш кращого знайдеш? Думаєш, такі, як я, на дорозі валяються’? Та я – орел. Я можу все. Отак. А ти про це просто не знала. Ще лікті кусатимеш…
Ні, ну це ж треба, щоб жінка такою зловредною була? Хоч би одну сковороду на видному місці залишила. Лазь тепер шукай – і яєчні тієї не схочеш. Спеціально все так поховала, щоб не знайшов? І тут, значить, хочеш дошкулити? Не вийде, голубонько. Думаєш, голодом замориш? Не діждешся! Яйця можна і сирцем випити. От тільки з кишень повиймаю… А щоб тебе! Пропав сніданок! Ну хто таке бачив, щоб яйця отак з рук випадали?
Ні, це вже якесь знущання! Ні напитись, ні поїсти тобі! Спеціально все це підстроїла, Галько? Спеціально?! Отак, значить, зі мною? Отак?! Хочеш довести, що я нуль без палички? Що я без тебе ні на що не здатен? Що я нічого не можу? Що я без тебе пропаду, бідний та нещасний? А ти, значить, будеш, як сир в маслі кататись? Будеш щасливо жити? Ніхто тебе не матюкатиме, ніхто каструлі з борщем на голову не буде вивертати? Не будеш з дітьми по сусідах ховатися? Спокійно спатимеш ночами? А я тут гибітиму – сам, один, у холодній хаті? Не вийде, Галько. Чуєш? Не вийде! Я тобі спокою не дам. Не дам! Ти до кінця своїх днів жалкуватимеш, що кинула мене. Не віриш? Так я тобі доведу. Доведу!.. Ось тільки мотузку зачеплю і ослінчик підставлю. Думаєш, не зможу? Духу не вистачить?! Вистачить! Виста…