Узрівши за столом… ХОТІВ ПОЇХАТЬ…
Я відчуваю: впився доп’яна…
А калинόве клоччя й далі кличе
До кузні клекітливого вина.
Я п’ю й кую залізо, як умію –
Окалина зап’ястя обпіка!
Кую в душі і тугу, і надію,
І не тремтить із чаркою рука!
Не плач душа! Моя п’янка панянко!
Я викую й для тебе кораблі
І ми підéмо в море на світанку
Шукати край…
Химерний край землі…
ХОТІВ ПОЇХАТЬ
Хотів поїхать, але щось не склалось…
Щось не сплелось, не вийшло, не спряглось.
Можливо, що погода зіпсувалась?
Не відаю…
Можливо, ще чогось.
Вже вивів і буланого зі стайні,
І спішно засупонив хомута,
І щось ТОБІ хотів сказать востаннє,
Та не сказав…
Чи мить була не та?
Розпріг коня. А на душі тривога,
Неспокій, розпач, жаль і маячня,
Бо все-таки були мета й дорога,
А я розпріг…
А я розпріг коня.
І зараз мені якось важко дихать,
Бо щезла і дорога, і мета.
А я ж хотів…
Я ж так хотів поїхать!…
…Вже навіть засупонив хомута.