“Военна присяга”. Своєму сину Олександру присвячую. Слова Анатолія Михайловича Бойко – поета, секретаря літературно – мистецького обєднання “Сіверщина” , створенного при районній газеті “Глухівщина”

Воєнна присяга

                          Сину, воїну-прикордоннику, присвячую.

У кожній країні світу
присяга на вірність є.
Кулями, кров’ю шита-
молитвою всім стає.
Вільна моя країна,
Київська Русь свята.
Чарівна краса дівчина,
цілющі твої вуста.

Червень вогняного року,
твій прадід присягу прийняв.
А в серпні… «Назад ані кроку…»
сивий Дніпро захищав.
Київ тримав навалу,
жила ще фортеця Брест.
У пеклі вогню і шквалу
сталевий котився West.

Бій клекотів нерівний…
Застава, ворожий стан…
Був ранок казково-дивний…
Згадав у ту мить капітан.
П’ята атака!!.. Боже!!..
Примкнути усім штики.
Із неї, напевно, схоже
не вийти нам всім, синки.

“В атаку! За Україну!..
Як вихор зайнявся бій.
І ось вже зійшлись в низину
Штики, де чужий, де свій…
Вдарила черга збоку.
“Синку!”-кричав капітан,
“Тобі ж вісімнадцять років…
А очі застлав туман”…

Рідна моя Україна…
Кордони міцні твої.
Зростила родина сина
тільки не для війни.
Щоб спали спокійно діти,
ніколи не плакала мати.
Буяли, як зорі, квіти –
приймають присягу солдати.

Анатолій Бойко м.Глухів