ОЛЕКСАНДР ПАЛІЦИН – ПЕРЕКЛАДАЧ „СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ”. Микола Петрович Гурець, м.Глухів, Сумська область, Україна.
Микола Гурець, м.Глухів, Сумська область, Україна.
ОЛЕКСАНДР ПАЛІЦИН – ПЕРЕКЛАДАЧ
„СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ”
Наші історичні літописи – це голос здорового глузду народу, що утверджує найвищі цінності. В правильній інтерпретації, досконалому перекладі літописних текстів розкривається тайнопис традиційних цінностей і суспільних відносин. Низка поетичних перекладів шедевру давньоукраїнської літератури “Слова о полку Ігоревім”, зокрема першого в Україні перекладача на російську мову Олександра Паліцина, дозволяють глибше зрозуміти зміст твору, порівняти варіанти і, звернувшись до оригіналу, зробити спробу українського прочитання твору. Саме про український характер “Слова” висловлювався російський критик В.Белінський: “Слово о полку Ігоревім” різко відгукується південноруським походженням. Є в мові його щось м’яке, що нагадує сучасне малоруське наріччя, особливо багатством гортанних звуків і закінченнями на м’який знак у дієсловах теперішнього часу третьої особи множини. Але найбільше промовляє на користь південноруського походження “Слова” зображений у ньому побут народу. Відчувається щось благородне і людське у взаємних стосунках діючих осіб цієї поеми … Все це, повторюємо, відгукується в родинному житті, де взаємини чоловіка і жінки грунтуються на любові, де жінка користується повнотою своїх прав. І все це діаметрально протилежне Північній Русі, де сімейні стосунки дикі й грубі, а жінка – рід домашньої скотини, і де любов при шлюбі – поняття цілком стороннє. Порівняйте життя малоросійських селян із життям російських селян, міщан, купців і, зокрема інших верств, і всі переконаєтеся у справедливості нашого висновку про південне походження “Слова” [1, 332-333].
Саме переклад О.О.Паліцина, який жив на Слобожанщині (нині Сумська область), становить певну цінність у встановленні достовірності перекладу, його близькості до оригіналу за художніми формами.
Олександр Олександрович Паліцин був неординарною особистістю, він – філософ, літератор, архітектор, гравер, художник, перекладач творів французьких просвітителів, критик. Будучи ад’ютантом фельдмаршала Рум’янцева-Задунайського, Паліцин придбав у охтирського обозного Савинова хутір Попівку (нині відноситься до с.Залізняк), поселився в ньому і організував літературний гурток, відомий як “Попівська академія”. Серед слухачів академії були відомі культурні діячі В.Капніст, Іполит Богданович, Іван Богданович, Василь Каразін, Григорій Сковорода. Ось як про цей гурток писав професор А.Г.Слюсаревський: “…На Слобожанщині мало місце створення літературного гуртка в 60-х роках XVIII ст. Відомий архітектор Сумщини О.О.Паліцин організував такий гурток із освічених дворян. Члени гуртка час від часу збиралися в будинку самого організатора в с.Попівка, на якому читались реферати на літературні теми, обговорювались нові друкування творів російських письменників. Його іноді відвідував Г.С.Сковорода. Учасники гуртка поставили питання про відкриття університету на Слобожанщині. До нашого часу не дійшли твори членів цього гуртка, проте можна сказати, що Слобожанщина зробила крок – свій внесок у справу розвитку української літератури і народної творчості” [2, 11].
Паліцинський переклад “Слова” з’явився незадовго до війни 1812 р. в 1807 році. Повна назва перекладу: “Игорь. Героическая песнь с древнесловянской песни, писаной в ХІІ в.”. (Преложил стихами А.Палицын. Харьков. Университетская типография, 1807 г.). Після його виходу було чимало схвальних відгуків. Дослідник діяльності “Попівської академії” професор М.Ф.Сумцов так охарактеризував паліцинський переклад: “Сделанный Палицыным перевод ”Слова”…при тогдашнем состоянии науки и литературы, при внутреннем строе тогдашнего литературного языка, еще не освободившегося от державной высокопарности, был выдающимся явлением по простоте и ясности…Художественные образы памятника переведены довольно близко к подлиннику…” [2, 65].
Дослідники паліцинського перекладу ”Слова” сходяться в одному: на той час він найбільш точний, найбільш близький до оригіналу. Сучасними йому художніми засобами Паліцин намагався адекватно передати роздуми невідомого автора над причинами поразки полку Ігорева. Йому вдалося передати ставлення автора до свого героя: висловлюючи симпатії до Ігоря, він водночас засуджує його, закликаючи князів до об’єднання перед спільним ворогом.
Якщо порівняти переклад О.Паліцина з перекладом В.Жуковського, то можна відмітити, що він мелодійніший, у ньому переконливіше передано тогочасну дійність:
… А ты, князь Галицький, Осмомысл Ярослав,
На златокованом престоле возблистав,
Полками сильными железными своими,
И горы Угорски ты подпирая ими,
Тем преграждаешь путь владельцу их в наш край;
Тобой затворены врата равно в Дунай,
Ты мещешь тяжести чрез облаки велики,
Рядишь до сей реки суды в лице владыки [2, 72].
Ідеальна наближеність перекладу до оригіналу і разом з тим мелодика поезії дає можливість читачу наблизитись до традицій староукраїнського буття: “Девицы на брегах Дунайских песнь поют,
Чрез море Киеву восторг свой знать дают.
Се Игорь шествует по Боричеву прямо
Ко Пироющей в храм, молебствовати тамо.
Веселие в странах и радость во градах:
Везде гремят хвалы князьям во всех устах” [2, 73].
Саме за зображення у “Слові…” староукраїнського життя і йшлося у повідомленні Літературному конгресу на захист культур малих народів (Париж, 1878 р.) Михайлом Драгомановим: “Що стосується “Літопису Нестора”, “Слова про похід Ігоря” і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя міст стародавньої України. Ці твори започатковують, таким чином, українську літературу, вони мали тільки посередній вплив на Пвінічну Росію” [3, 482-483].
Сучасники Паліцина захоплено сприйняли переклад “Слова”. Ось як про це писав поет Хвостов:
“…Любимцу муз и Аполлона,
Что Игореву песнь стихами преложил,
И славные дела преславно возгласил…” [2, 65].
Сучасні дослідники відмічають високу якість паліцинського перекладу “Слова…”, а сумчани можуть пишатися тим, що перший переклад цієї писемної пам’ятки зроблений на нашій землі, і в цьому є особливий глибинний смисл.
Саме переклад О.О.Паліцина, який жив на Слобожанщині (нині Сумська область), становить певну цінність у встановленні достовірності перекладу, його близькості до оригіналу за художніми формами.
Олександр Олександрович Паліцин був неординарною особистістю, він – філософ, літератор, архітектор, гравер, художник, перекладач творів французьких просвітителів, критик. Будучи ад’ютантом фельдмаршала Рум’янцева-Задунайського, Паліцин придбав у охтирського обозного Савинова хутір Попівку (нині відноситься до с.Залізняк), поселився в ньому і організував літературний гурток, відомий як “Попівська академія”. Серед слухачів академії були відомі культурні діячі В.Капніст, Іполит Богданович, Іван Богданович, Василь Каразін, Григорій Сковорода. Ось як про цей гурток писав професор А.Г.Слюсаревський: “…На Слобожанщині мало місце створення літературного гуртка в 60-х роках XVIII ст. Відомий архітектор Сумщини О.О.Паліцин організував такий гурток із освічених дворян. Члени гуртка час від часу збиралися в будинку самого організатора в с.Попівка, на якому читались реферати на літературні теми, обговорювались нові друкування творів російських письменників. Його іноді відвідував Г.С.Сковорода. Учасники гуртка поставили питання про відкриття університету на Слобожанщині. До нашого часу не дійшли твори членів цього гуртка, проте можна сказати, що Слобожанщина зробила крок – свій внесок у справу розвитку української літератури і народної творчості” [2, 11].
Паліцинський переклад “Слова” з’явився незадовго до війни 1812 р. в 1807 році. Повна назва перекладу: “Игорь. Героическая песнь с древнесловянской песни, писаной в ХІІ в.”. (Преложил стихами А.Палицын. Харьков. Университетская типография, 1807 г.). Після його виходу було чимало схвальних відгуків. Дослідник діяльності “Попівської академії” професор М.Ф.Сумцов так охарактеризував паліцинський переклад: “Сделанный Палицыным перевод ”Слова”…при тогдашнем состоянии науки и литературы, при внутреннем строе тогдашнего литературного языка, еще не освободившегося от державной высокопарности, был выдающимся явлением по простоте и ясности…Художественные образы памятника переведены довольно близко к подлиннику…” [2, 65].
Дослідники паліцинського перекладу ”Слова” сходяться в одному: на той час він найбільш точний, найбільш близький до оригіналу. Сучасними йому художніми засобами Паліцин намагався адекватно передати роздуми невідомого автора над причинами поразки полку Ігорева. Йому вдалося передати ставлення автора до свого героя: висловлюючи симпатії до Ігоря, він водночас засуджує його, закликаючи князів до об’єднання перед спільним ворогом.
Якщо порівняти переклад О.Паліцина з перекладом В.Жуковського, то можна відмітити, що він мелодійніший, у ньому переконливіше передано тогочасну дійність:
… А ты, князь Галицький, Осмомысл Ярослав,
На златокованом престоле возблистав,
Полками сильными железными своими,
И горы Угорски ты подпирая ими,
Тем преграждаешь путь владельцу их в наш край;
Тобой затворены врата равно в Дунай,
Ты мещешь тяжести чрез облаки велики,
Рядишь до сей реки суды в лице владыки [2, 72].
Ідеальна наближеність перекладу до оригіналу і разом з тим мелодика поезії дає можливість читачу наблизитись до традицій староукраїнського буття: “Девицы на брегах Дунайских песнь поют,
Чрез море Киеву восторг свой знать дают.
Се Игорь шествует по Боричеву прямо
Ко Пироющей в храм, молебствовати тамо.
Веселие в странах и радость во градах:
Везде гремят хвалы князьям во всех устах” [2, 73].
Саме за зображення у “Слові…” староукраїнського життя і йшлося у повідомленні Літературному конгресу на захист культур малих народів (Париж, 1878 р.) Михайлом Драгомановим: “Що стосується “Літопису Нестора”, “Слова про похід Ігоря” і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя міст стародавньої України. Ці твори започатковують, таким чином, українську літературу, вони мали тільки посередній вплив на Пвінічну Росію” [3, 482-483].
Сучасники Паліцина захоплено сприйняли переклад “Слова”. Ось як про це писав поет Хвостов:
“…Любимцу муз и Аполлона,
Что Игореву песнь стихами преложил,
И славные дела преславно возгласил…” [2, 65].
Сучасні дослідники відмічають високу якість паліцинського перекладу “Слова…”, а сумчани можуть пишатися тим, що перший переклад цієї писемної пам’ятки зроблений на нашій землі, і в цьому є особливий глибинний смисл.
Посилання:
1. Белинский В.Г. ПСС. – т.V. – М., 1954.
2. Тесля М., Близнюк А. Паліцинська академія. – Суми, 2004.
3. Повість времінних літ. Літопис (за Іпатіївським списком). – К., 1990.