Вечір над містом із назвою Суми
в грудні нагадує перше кохання…
Ти роздивляєшся зоряні струми
і відкорковуєш вина чекання.
Трепет душевний свіжиться морозом,
губи шепочуть нечутно слова тим,
в пам`яті хто був тремким симбіозом
вишні медової з солонуватим;
хто не приносив тобі хризантеми;
хто не дзвонив під вікном з телефону,
щоб врятувати від лем з теоремами
( їх ти засвоїла , точно, до скону).
Дещо не склалося, щось довелося,
в пам`яті множилось, бралось в періоди…
От і тепер : ти стоїш на морозі –
жінка й чуттєвість : мрії та привиди.
Автор вірша та фото Надія Позняк