Мрія баби Груні

Оповідання Бабі Груні трохи за сто. Але вона каже, що ще поживе, бо має мрію. – Думаєте, я стара і вже несповна розуму? – каже сусідам, пригощаючи їх горячими, з печі, пирожками з сиром. – Та що ви, тітко Груня, – кричать їй сусіди, яким під вісімдесят, – ви ще нас усіх переживете. – Та й ви живіть довго, – махнула рукою баба Груня. – Я помру тільки тоді, коли здійсниться моя мрія. – А яка ж у вас мрія? – цікавляться сусіди, ласі до бабиних пиріжків. – А ось яка, – зітхнула вона, – хочу, щоб в кожній хаті був гранатомет, у кожної людини в Україні автомат, а біля кожного села ППО. – Отакої, – засміялися старі. – Та де ж ви бачили, щоб наша влада таке утворила? Вона себе тим ППО оточила та свої маєтки. – Ото ж бо, – відповіла баба Груня, – тому й мрію, щоб народ обрав таку владу, яка думає не про себе, а про народ. – Так не можна ж давати людям зброю, – з сумнівом заперечила молодиця років шестидесяти. – Понапиваються та потрощать одне одного. – А закон навіщо? – запитала баба Груня. – Під час воєнного стану ніякого алкоголю. Я б так зробила. – Отакої, – здивувалася молодиця, – як без алкоголю? Для нашого народу це головна радість. – Якщо б ви, бабо, стали президентом, – сказав дід Юрій, – і заборонили горілку, то в країні сталася би самогонна революція. Народ не гранатомети встановив би в кожній хаті, а самогонний апарат. – Даремно глузуєте, – відповіла баба Груня, – ось побачите, напишу президентську програму, і народ проголосує за мене! Усі присутні від тих зухвалих слів так зайшлися від сміху, що аж сльози полились. – Ой, бабо Груню, насмішили. І що будете робити, як станете президентом? – поцікавилися. – Я ж кажу – антиалкогольний закон і кожній хаті гранатомет. От дивіться! У багатьох країнах люди захищені, мають зброю. А що у нас? Десять років війна, а народ ніяк не захищений. Навіть у військових немає зброї, прості люди їм скидаються. А влада ні гу-гу. Тільки маєтки будують та зарплатню собі підвищують. – Це правда, зітхнули селяни, – але ж вони кажуть: критикувати владу не на часі. – Тоді ось що, – рішуче сказала баба Груня, – мою програму схвалюєте? – А чому б і ні, – відгукнулися старі. – Тож, я висуваю свою кандидатуру на посаду президента, підписуєте?