Під відкритим небом в Альтанці стояли два мільйони
Незадовго до початку гри зустрічаю в центрі міста свого давнього київського знайомого, нині – не дуже публічного працівника Федрації футболу України. Він не ідентифікує мене, як місцевого мешканця чи вихідця із Сум, тож користуюсь нагодою і запитую: як йому проведення такого маштабного заходу у тутешній провінції?
Його довгий монолог із прикладами можна передати кількома тезами. По-перше, у нього склалося враження, що Сумщина явно хоче, аби її розцінювали не як провінцію, а як один із, хай і невеликих, але перспективних регіональних центрів.
По-друге, молодці, що зберегли і не дали розвалитися стадіону. За рівнем спортивної арени ми схожі «на якісь там Белфаст, чи Прагу».
По-третє, купа копліментів обласній владі за організацію матчу.
- А, знаєш, що цікаво? – каже. – Це не унікальний, але дуже рідкісний випадок, коли сам Кубок вони виставили для вільного доступу у центрі міста. Руку навідсіч, що в багатьох регіонах його б заховали десь до самого матчу, або оточили б з усіх боків ОМОНом.
Ну, ясна річ, – погоджуюся, – це ж не купа металу, це найважливіший символ українського футболу.
- Так, – сміючись каже мій співрозмовник, – а ти знаєш, що цей символ має ще й дуже не символічну вартість у гривнях?
Виявляється, що з урахуванням усіх дорогоцінних металів, ювелірної роботи тощо, сам по собі Кубок вартує … ДВА МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ.
Це, каже мені наш столичний гість, до запитання про провінційність: «Принаймні, навколо історії з Кубком, тутушній голова Федерацій футболу (він же губернатор :) ) показав себе абсолютно не провінційним, бо виставив Кубок для усіх бажаючих, як часто практикують європейці. І самі сумчани, зі свого боку, показали себе цілком сучасними, аж ніяк не провінційними людьми, бо за увесь час біля Кубку не було жодного інциденту, п`яних витребеньок, скандалів. А це в наш час багато про що говорить».
Таку оцінку почути було приємо. Як-не-як, два мільйони вільно по руках ходили…