Екіпажі без коней

Відколи у 1880-х рр. німецькі винахідники Готліб ДАЙМЛЕР і Карл  БЕНЦ побудували саморушні екіпажі, оснащені двигуном внутрішнього згоряння, минув певний час, поки ця технічна новинка, розвинувшись та вдосконалившись, стала масово уживаним видом транспорту – автомобілем. В Україні також завжди і традиційно охоче втілювалися в життя всілякі сміливі інженерні ідеї. Зокрема, у 1892 р. у Києві пішов електричний трамвай – другий в Європі після Берліна; у 1905 р. там же фунікулер з’єднав Верхнє місто з Подолом, а у небі над Києвом  з’являлися перші багатомоторні літаки, дирижабль м’якої конструкції тощо.

Технічні сенсації
Сто п’ятнадцять років тому, 30 червня 1897 р., газета «Киевлянин» вмістила коротку замітку під заголовком «Саморушний екіпаж». Ось повний текст (мовою оригіналу): «Третьего дня большую сенсацию произвело на Подоле появление изящного экипажа, бойко катившего по улицам без лошадей. Экипаж приводился в движение скрытым в нем керосиновым двигателем. В этом оригинальном экипаже катались три пассажира. Это первый в Киеве самодвижущийся экипаж».

Отже сталося це, за новим стилем, 10 липня 1897 р. А вже на початку XX ст. київська міська управа стала видавати ліцензії на технічну придатність автомобілів. Спереду машини закріплювалася табличка – номер ліцензії та рік видачі.

Звичайно, автомобілі були закордонного виробництва, їх постачали на наш ринок представники фірм-виробників або посередники (не більше одного!). Власниками тих перших автомобілів ставали люди заможні, впливові і, деякою мірою, налаштовані на схильність до технічного прогресу. Коли власників авто в місті стало кілька десятків, вони утворили товариство, або клуб автомобілістів.

Із появою автомобілів прийшли з французької мови слова «шофер» і «гараж»

Київське товариство автомобілістів мало свій статут і емблему з гербом Києва — Архістратигом Михаїлом. Почесним головою товариства був військовий міністр генерал від кавалерії Володимир СУХОМЛИНОВ, головою – міський голова Іполит ДЬЯКОВ. При вступі до товариства сплачувалося 25 руб., а членський внесок на рік становив 50 руб.- гроші, як на тоді, досить серйозні.

На початку XX ст. у місті діяли численні ремонтні майстерні та заклади по вулканізації шин і камер, накладанню на шини протекторів тощо. Існували десятки представництв фірм-виробників, посередницькі та прокатні пункти, склади, магазини.

Шофер, викладач і гонщик
Окремо слід згадати Івана Подборського (1880- 1919), дворянина, вихованця Університету Св. Володимира. Як запевняє історик Дмитро МАЛАКОВ, він був палко закоханий у спорт, був душею багатьох цікавих спортивних заходів у Києві: веслування й вітрильники в яхт-клубі на Дніпрі, легка атлетика та автомобільна справа. Він викладав в Олександрівському ремісничому училищі та у Першій нормальній школі шоферів  ПЕРМІНОВА. Предмет викладання так і називався – автомобілізм. Адже з самого початку автомобільної справи водії (по-тодішньому – шофери) були професіональні і аматори. Перші возили когось або щось, заробляючи на життя, другі возили себе, родину і своїх друзів, насолоджуючись технічними можливостями своїх авто та власною вправністю, змагаючись спортово, тобто чесно. То були справжні панове, джентльмени, глибоко порядні особистості. Негідна поведінка виключалася як несумісна з поняттями честі й моралі. Хизуватись дорогим авто вважалося неприпустимою.

Влітку 1910 р. відбулися грандіозні автомобільні перегони за маршрутом Петербург-Київ-Москва-Петербург. Іван Підборський взяв там два призи, розвинувши в заїздах швидкість 133 версти на годину, тобто 145 км/г на автомобілі французької фірми «Берліє».

Із початком Першої світової війни значна частина автомобілів була реквізована урядом для потреб армії та загонів Червоного Хреста. Трагічно склалась доля і Івана. 19 серпня 1919 р.  завідувач гаража Іван Подборський був зупинений з автомобілем на Печерську та  ув’язнений в будинку пятої гімназії (тепер тут міститься Український транспортний університет), а наступного дня розстріляний в Аносовському саду (тепер – парк Слави). Отак загинув один із перших українських автомобілістів.

Досьє
В 1909 р., на основі закордонної вантажівки, інженером Стасюлевичем був побудований перший на території сучасної України  автобус. Наступним автомобілем стала вантажівка «Україна – 4» – вона була випущена на початку листопада 1931 р. у Харківському автоскладальному заводі. Всього виготовили дві такі машини. Вони зайняли невелике приміщення цеху, так що довелося зламати стіни, щоб вони змогли виїхати «на люди». Обидві машини були зроблені з вітчизняних матеріалів і не просто зібрані, а саме зроблені. Вантажівка мала потужність 70 кінських сил, максимальну швидкість 70 км/год і вантажопідйомність в чотири тони.