Орест Коваль

У цьогорічному фестивалі «Bach-fest» виступають артисти із України, Латвії, Росії, Німеччини. Запрошення іноземних артистів пов’язане із значними матеріальними витратами, хоча б на їхню дорогу. Тут допомагає співпраця із міжнародними інституціями, посольствами іноземних держав в Україні та вдалий збіг обставин.

У касах філармонії та театру ведеться постійний продаж квитків. Студенти та учні є нашою першочерговою цільовою аудиторією, для них квитки за пільговою ціною. Переважно всі вони розходяться, тільки деяка частина повертається перед самим концертом. На два концерти цьогорічного фестивалю (виступи Євгенії Лісіциної із Латвії 24 жовтня та дуету із Німеччини 14 листопада) виник ажіотаж і всі квитки були розповсюджені задовго до початку концертів. Можливо, саме на них ви не змогли попасти. Сімнадцятирічна практика свідчить, що дуже рідко буває, що хтось не може попасти на концерти. Усі, хто дуже хотіли, могли послухати, хоча б по вхідних квитках…

Будь-які культурно-мистецькі заходи, безперечно впливають на соціум та загальну культуру життя. Цього впливу не можуть уникнути й політики. Колись вони дітьми, чи юнаками відвідували концерти, тепер у якості депутатів міської ради підтримують наші фестивалі. Ми не повинні очікувати, коли ж політики звернуть увагу на культуру. На відміну від теперішніх політиків, у яких завжди тактичні завдання «врятувати країну, бо як не вони, то хто ж…» наше завдання стратегічне — постійно працювати на своїй ниві, невпинно доносити високе та вічне, як складову частину нашого буття. Тільки так, це постійний і довготривалий процес виховання Людини, іншого шляху ще ніхто не винайшов. У відомий період ХХ ст. всі питання виховання-перевиховання хотіли вирішити брутально та швидко, затягнути усіх силоміць у щасливе майбутнє. Застосовувався принцип: «Немає людини — немає проблеми», бо не було терпіння й часу на перевиховання, от ми й «маємо те, що маємо» і мусимо «грати тими картами, які нам здали».

Усі працюють на музичній ниві у міру своїх талантів і непогамовного бажання грати, ділитись посередництвом музики своєю любов’ю. Це, перш за все, професійні музиканти філармонії, окремі музиканти, викладачі навчальних закладів, джазові та рокові музиканти, зрештою представники андеґраунду. Всі вони у пошуку, придумують та реалізовують цікаві творчі проекти, одним словом — «рухаються». І цим впливають один на одного, на середовище, у якому живуть, створюють музичну палітру нашого міста. Для динамічнішого розвитку бажаю їм мати можливість перевіряти свої сили хоча б у межах України.

Смаки формуються життям й тим середовищем, у якому виростає людина. Заповнені зали на наших фестивалях свідчать, що сумчанам близьке те, що я намагаюсь їм пропонувати та пропагувати. Без цього немає розвитку смаків. А смакує сумчанам Й.С.Бах, органна та камерна музика, джаз та фольклор. Намагаюсь запрошувати музикантів, які здатні своєю енергетикою заповнити увесь зал, викрешувати в присутніх відповідні почуття та через звуки «моделювати» їхні душі, навіть на підсвідомому рівні. Така сила справжньої музики і не так важливо на якому інструменті та що грає музикант, а важливо, як це він робить…

Дуже добре! Вони знають куди й навіщо прийшли.

Останнім часом постійно є частина коштів від обласного та місцевого бюджетів. Але їх завжди обмаль. На подібного масштабу Фестиваль давньої музики у Львові тамтешня міськрада виділяє коштів у 10 разів більше. Крім скромних коштів місцевих підприємців фестивалі підтримуються ресурсами установ, організацій, компаній, зокрема Українською академією банківської справи. Хотілося б не тільки проводити фестивалі під патронатом, але й мати достатньо «патронів» для проведення концертів. Можна було б розгорнутись до більш масштабних проектів, запрошувати камерні оркестри, хори, великі ансамблі. Зрештою, проводити більш регулярно джазові фестивалі, які потребують набагато більше ресурсів. Наприклад, проведення Jazz-fest’2008 коштувало 20 000 у.о. і тодішній губернатор Павло Качур допоміг зібрати 60 відсотків з потрібних ресурсів. Але завжди незалежно від рівня фінансування той, хто хоче, робить більше ніж той, хто може…

З якого це дива?

На жаль, вже «москвичем» не підвожу. . .

І що я звідти зміг би запропонувати сумчанам?

Бах, бароко, ренесанс, класика, орган, джаз, world music, хорова музика, авторська.

Відвідую концерти та фестивалі в Україні, розглядаю пропозиції від колег в Україні та надіслані поштою. Серед них надаю перевагу тим, які пропонують цікаві програми, живуть музикою. Серед іноземців шукаю «завзятих» (особливо на Бахівський фестиваль), які не тільки люблять, але й вміють цікаво інтерпретувати музику Баха та епохи бароко і яким цікаво виступити у нас на волонтерських засадах, або за символічний гонорар.

На сьогоднішній день можу відзначити виступ джазового тріо Роксани Смирнової з Одеси і їх делікатне й тонке аранжування бахівських тем.

Артисти отримують компенсацію за свої виступи. Але найбільшим переживанням для них є спілкування із сумською публікою. Вони грають у заповнених залах, бачать і відчувають, що їхнє мистецтво потрібне людям. Часто музиканти, заангажовані в концертах на планеті Земля, виступивши хоч раз у нас питають у листах, чи можна ще коли-небудь пограти в Сумах. Чимось ми їх таки приваблюємо, складається враження, що вони «інфіковані» Сумами…

Зовсім небагато. В основному, це колишні випускники музичного училища, їх можливості дуже скромні, але вони є постійними і вірними друзями наших фестивалів.