гуморески

Із столиці через рік
Завітав Петро додому
І одразу поспішив,
Щоб відвідати знайому.
— Мила, як тебе кортить
Пригорнуть до серця знову!
А дівчина:
— Зачекай…
Маю деяку розмову.
Став ти зовсім не таким,
Як подався в депутати.
Що у тебе на душі –
Так хотілося б пізнати…
— Ну, кохана, не дави
На мою болючу струнку…
Я по-чесному: що є –
Все на банківськім рахунку!

Царська трапеза

Каже молодий Баранчик
До старого Барана:
— Що Вовки деруть з нас шкури,
Звісна річ, не дивина.
Але зараз мов сказились –
І для їжі, й про запас…
Чом же Лев, наш повелитель,
Не заступиться за нас?
— Бачу, синку, ти ще й досі
Не збагнув, у чому суть.
Тільки щось Вовки вполюють –
Зразу і царю несуть!
А як він своїх підлеглих
До порядку приведе,
Значно менше, зрозуміло,
І йому перепаде.

Я і з байки, і без байки
Вивів формулу таку:
Де нема порядку в царстві –
Царське рильце у пушку!