Сумські брати – генії
Лікар і науковець
На підставі відомостей з сімейного архіву Полетик історики мали можливість реконструювати їх родовід та біографію славетного представника. Вперше Полетики з’явилися на Волині, де жив “шляхтич” Іван ПОЛЕТИКА, що брав участь у війні поляків з турками і загинув у 1673 р. під Хотином. Його вдова відправила малолітніх синів – Павла і Григорія – до Києва, де жив їх близький родич – свояк гетьмана Лівобережної України Дем’яна МНОГОГРІШНОГО. Звідси брати потрапляють у Полтаву. Павло загинув під час Полтавської битви 1709 р. Його старший син Андрій переїхав з родиною до Ромен, де він одруживсяся з онучкою лубенського полковника ІЛЛЯШЕНКА і невдовзі став роменським войтом та одним з найбагатших землевласників. Але його притягувала козацька служба, а тому він залишив войтовство і служив значковим, а потім бунчуковим товаришем у Лубенському полку. У нього було донька і п’ятеро синів, серед яких Іван та Григорій
Після навчався у Києво-Могилянській академії Іван Полетика продовжив навчання у Кільському університеті. Не маючи достатньо коштів, влаштувався причетником у посольську російську православну церкву. Але служба, як писав у Синод священик церкви С. МАШКОВИЧ, була йому не до вподоби. Очевидно, матеріальна скрута змусила його в 1750 р. повернутися до Санкт-Петербурга. Тут Полетика слухав лекції та відвідував практичні заняття у медичній школі при Генеральному сухопутному госпіталі. Завершив освіту в Лейденському університеті, де в 1754 р. захистив докторську дисертацію, присвячену проблемам спадкових хвороб. Повернувшись до Кіля (1754), став професором університету.
У 1756 р. прибув до Петербурга, де отримав посаду старшого лікаря Генерального сухопутного госпіталю. Розбудовував медичний заклад, запроваджував нові методи лікування. Далі впродовж деякого часу служив у армії дивізійним лікарем.
Наприкінці 1763 р. Івана за його клопотанням було призначено карантинним лікарем у Василькові – центру карантинної служби України. На цій посаді, як і на попередніх, він виявив високу фахову кваліфікацію, неабиякі знання, сприяв піднесенню медичної науки на більш високий рівень.
Іван Полетика першим не лише з українців, а й з підданих Російської імперії був обраний професором в іноземному університеті
Природні риси його характеру, і насамперед чесність і безкомпромісність у виконанні лікарських обов’язків, призвели до сутичок з карантинними чиновниками і службовцями митниці, які, захищаючи себе, звинуватили у хабарництві самого Івана Полетику. Це стало підставою для його звільнення з посади Санкт-Петербурзькою медичною колеґією. Для відновлення свого чесного імені йому знадобилось три роки впертої боротьби Іван Полетика був автором праць з інфекційних хвороб. У 1770-1771 рр. брав активну участь у боротьбі з епідемією чуми в Україні. Після смерті батька 1773 р. одержав маєтності в Коровинцях з 400 душами залежних селян.
Історик і політичний діяч
Григорій Полетика, теж випускник Києво-Могилянської академії, був не менш колоритною постаттю. Людина блискучого розуму і різнобічних знань, він чимало років працював у Петербурзькій академії наук, перекладав з латинської та німецької мов. У 1764-1773 рр. обіймав посаду головного інспектора Шляхетського корпусу і, як вчений та педагог, здобув заслужений авторитет серед українських кіл і в Росії, і в Україні. Григорій Полетика був серед тих, хто не хотів миритися з тотальним наступом російського самодержавства на автономію України і послідовно відстоював права української козацької старшини, обґрунтовуючи їх визначним внеском у боротьбу проти зовнішніх агресорів. Обраний від Лубенського полку депутатом до високої колегії по складанню “Нового уложенія”, Григорій Полетика у своїх виступах та пам’ятних записках не раз вступав у гостру полеміку з прибічниками імперської уніфікації.
Одружившись у 1762 р. з дочкою колишнього генерального судді Івана ГАМАЛІЇ, отримав з посагом два села з хуторами біля Погару Стародубського полку. З часом став одним із найбагатших землевласників на Лівобережжі (Гетьманщині) кінця XVIII ст. – за ним було записано 2685 селянських душ .
З іменем Григорія Полетики пов’язана одна з великих таємниць української історії, яка, власне, вже протягом двох століть і привертає до цієї постаті пильний погляд дослідників. Деякі провідні українські історики аргументовано доводили приналежність перу Григорія Полетики “Історії русів” – найвизначнішого твору української національно-політичної думки кінці ХVІІІ ст. Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ і Євген ОНАЦЬКИЙ вважали її спільною працею Григорія Полетики та його сина Василя (1763-1845), завершеною в остаточній редакції у перших десятиліттях ХІХ ст.
За 25 років перебування в Петербурзі Григорій зібрав бібліотеку з кількох тисяч томів, яка була однією з найкращих у тодішній Росії. Але вона майже вся загинула під час великої пожежі 23 травня 1771 р. на Василівському острові, де Григорій Полетика мешкав в дерев’яному будиночку на території морського училища. Після цього зібрав ще одну колекцію книг і рукописів (переважно з творів, так чи інакше дотичних до історії України), яку заповів сину Василеві.
Досьє
Полетика Іван Андрійович (1726 Ромен Лубенського полку – 1783, м. Васильків) – вчений-медик, лікар-епідеміолог. Доктор медицини Лейденського університету, професор Кільського університету. Досліджував проблеми спадкових хвороб, займався практичною медициною в Росії та Україні, розробляв заходи для запобігання поширенню епідемій.
Полетика Григорій Андрійович (1725 Ромен Лубенського полку – 1784, м. Санкт-Петербург) – історик, письменник, педагог, культурний і політичний діяч, прибічник відновлення широкої автономії України. Найвидатніший український джерелознавець XVIII ст., збирач документальної спадщини козацької доби.