Балада про комісара

 Пам’яті полкового комісара 
Миколи Пивоварова,
який загинув смертю Героя
під Чернєвим у кривавому
вересні 1941-го…

                                                     На золоту осінню днину
                                                     Кривавий вересень упав.

                Понад Клевенню він калину
              Ворожим чоботом стоптав.

                      Затишне, хліборобське, мирне-
     Палало Чернєве-село.
     Летіли журавлі у вирій,
А тут гриміло і гуло.

    Тут у нерівному двобої
Стояли роти і полки.
           Тут до останнього патрона
Оборонялись вояки.

                   Як раптом змовкнули гармати,
         Піднявсь в окопі комісар.
                    Він гармашам кричав команду:
             «Удар по фріцах, ще удар!»

            На полі честі, в полі чистім
                    Проходив чернівський «редут».
                     «Це вам не Франція, фашисти,
                     Тут ваша смерть, тут вам капут!»

І то були його останні
 Супроти ворога слова.
             На бруствер від тяжкої рани
       Схилилась буйна голова.


             Палало хатніх стріх багаття,
  Клевень-красива течія.
            Багато нашенського браття
        До себе прийняла земля.

                 Прощай, наш вірний комісаре,
            Та як же без?.А далі з ким?!
          Ні, не загинув Пивоваров,
                      Бійці ж з-під Єльні разом з ним!

                       Без нього, як без батька, тяжко,
      За кулемет ліг Василян.
                Навколо плакали ромашки…
            А де ж тепер Бабаджанян?

         І йшов фашист несамовито,
     Сил не було його спинить.
                Та скільки ж вас о тут, бандити,
          І куль не стачить перебить.
  
                Повзла, ревла, як хмара чорна,
Гудеріанівська напасть.
    Жбурнула хвиля вибухова
       Комроти на гарячий пласт.

                   Боєць не тямив- смерть чи рана,
                   Вже крячив чорний крук над ним.
           Що там було із Василяном,-
            Про це я вам не розповім…

          Останні капельки із фляги-
        Він вицідив пробите дно…
 І стало рубежем відваги
Тут залізничне полотно.

       Брязчали кулі об залізо
І рикошетили у даль.
                 Під Чернєвим, в годину грізну,
              Тут також гартувалась сталь.

                 …Час проминув. Та менше болю
          Не стало в нас через роки.
         Герої Чернівського бою-
   То Глухова захисники.


      В серцях не згоїлися рани-
Глибокі, як ріка без дна.
Ми зустрічали Василяна,
Коли у нас цвіла весна.

    Він сповідь вів про комісара
 Душевно й щиро,без окрас.
І став Микола Пивоваров
Своїм і рідним поміж нас.

…Стоять на пагорбі гармати
Мовчазні, жерлами на шлях.
То пам’ять, що пульсує свято
У наших жилах і серцях.

 Микола Єроха, м.Глухів