Дорогие друзья, проект «Сумщина творческая. Культура и искусство открывает новый литературный сезон на страницах нашего партнёра – газеты «Панорама».
Напомню, что в прошлом году совместно мы выпустили семь литературных страниц, представив творчество членов сумской областной литературной студии «Лит-ра.com» и детской литературной студии Александровской гимназии «Крылья». Все материалы можно найти в нашем клубе на сайте www.vsisumy.com
К празднику 8 Марта поэты областной студии подготовили подборку стихотворений, раскрывающих глубину их лирического чувства. Традиционно страничку оформила Маргарита Москвичёва.

Андрей Поляков




Надя Позняк

***
Пили Мохіто… А очі – в очі...
Назовні спека, як у пустелі.
Над нами місто, як потороча,
ковтає спеку отам на стелі.

Над нами вечір упав, як подих.
Слова лунають у прохолоді.
Людей в кав`ярні немає жодних,
зате Мохіто так у нагоді.

І кличе серпень, ковток останній.
І пахне м`ята – зелене диво.
Пили Мохіто… Пливли в коханні...
Сплетіння ночі та рук звабливе.


***
Чатувала у тиші, а він не приходив.
Його неспіх до неї - запобіжник межі.
Коливалось повітря від книг, наче подих.
Не прийшов він. Стирала, наче й не жив.

На роботі все прісно. Колега - повія,
яка тисне на неї: " Кохання?! - пусте".
В колежанки є німець, шенген і надія:
"Треба їхати, - каже, - трава не росте".
Парасольку чіпали всі двері трамвайні.
Літо схоже на осінь. Провокує на плач.
Есемески шукала терміново-негайні.
І собі написала від нього :"Пробач".

***
Дихай! Дихай! Вже весна!
О, цнотлива діва року!
Небо в сонячних піснях
і земля в красі барокко.
Після березня – квітчастий
нас накриє квітень шалом.
Сокровенне, передчасне
розіллється млосно жалом.
В квітні – мода на кохання,
кому "інь", а кому "янєм".
Паростком так лусне стиха,
о, душа моя ж бо, дихай!



Виталий Меланич

СПОР

Вечер расступился одиноко,
Веселятся рядом фонари.
Мягкий свет невозмутимых окон
За стеклом забывчиво горит.

Потускнели звёзды небосвода.
В споре недовольство всё таишь…
И бурлят на перекатах воды,
Где ловлю, как на блесну, я тишь.

Вырвемся ж из плена предсказаний,
Мыслей, что буравят пустоту,
Где порыв желаний в клетке заперт,
Где в глазах я собственных расту.

Солнце прогоняет сонность утра,
Чувств обида вышла на простор…
Провожаем вереницу уток
И с тобой неразделённый спор.


Алёна Смирнова


***
Молчанье омута в моей блестящей чашке…
А иногда так хочется взорваться!



Юрий ОШ

Сам

Сам був, сам є і сам зостанусь
на всіх перетинах життя,
зотлію сам і сам розтану,
коли піду у небуття…
Але хоча би наостанок
скажу відверто сам собі:
зі мною був весняний ранок
і промінь сонця на вербі.
Отож, за батьківським порогом
усе життя я був не сам,
а кожен день завжди із Богом
і довірявся небесам.

Квартет

Весну мы радостью венчаем,
печалью осень наградив,
лишь краем глаза замечаем
их промежуточный мотив.
Но основные дирижёры
в природе – лето и зима,
они летят, как поезд скорый,
по расписанию весьма.
И как божественно играет
природы слаженный оркестр,
и всё под небом замирает,
где льётся музыка окрест.
Мы в изумлении взираем
на удивительный квартет,
мы этой музыке внимаем,
и в зале мест свободных нет.



Наталья Медникова

***
він ішов до мене дуже довго
мабуть продирався крізь кучугури знижок,
рівчаки спеціальних пропозицій
та 17 кіл помічників диявола,
які пропонують на вулицях "оканабалконы"

він говорив до мене дуже тихо
мабуть простудив горло вистиглим чаєм
без цукру,
"гарячими бутербродами" з морозу
і швидкими поцілунками з симпатичними знайомими

він робив все дуже повільно
мабуть заважали крила,
а може просто виховання не дозволяло поспішати
(крил у нього я жодного разу не бачила)

я спала дуже чутливо
"мабуть ти маєш нестабільну психіку
або п’єш занадто багато кави", –
говорили знайомі

...я не почула як вночі він гримнув дверима,
коли ішов геть




Альбіна Батуріна



ЖІНОЧИЙ ДЕНЬ
    (гумореска)

День жіночий – гарне свято,
Проте своєрідне.
Тож готуймося завзято,
Воно того гідне.
Чоловіча половина
Стає враз рухливою,
Бо опікується зранку
Думкою жахливою:
"Що купити, де придбати?
Як подарувати?
Щоб вгодити, та не бути
Вигнаним із хати.
Бо всі милі та хороші,
Такі вже примхливі.
А ще, з оглядом на свято,
Надто вередливі.
Праску бачити не хочуть.
Каструлю тим паче.
Мріють про парфум французький,
Дорогий, одначе.
Та ще хочуть в день святковий
Довгенько поспати.
Забуваючи, що треба
Обід готувати.
Ті, які сміливі надто,
Вимагають каву.
Тільки спробуй відмовити,
То вчинять розправу.
Чоловіче товариство
Тішиться, бо знає –
Що таке "випробування"
Раз у рік буває.


Мантихора (Ирина Михно)


Без чего я не могу жить

без чая, музыки, стихов,
велосипеда и коньков,
без пары крыльев за плечами,
без пледа зимними ночами,
без ритма жизни, вдохновенья,
без сумасшедшего везенья,
без правды, верности, без Бога,
без чемодана у порога,
без сна, без цели, без мечты...
без тех дорог, где ходишь ТЫ

Её манера

Её манера – коготками по душе,
Её стихия – ледяное пламя.
Її "колись" – не тi, що "може" та "невже" –
До тих "колись" вона iде роками!
Её признания не стоят и гроша,
Её мечты лишь Музе угодили.
Її жива незаплямована душа
Здiймає ґвалт у кам'яному тiлi.
Оно привычно отвечает суетой,
Послушным эхом мыслеформ бредовых.
І серце раптом тихо каже: "Ти – не той...
Не той, що згубить, пригубивши слово."


Євген Велес

Мандрівник

1.
Я – мандрівник,
Яких багато в світі є…
І кожен, хто до себе не жорстокий,
То прагне у житті своє знайти.
В дорозі мрію я про теплий дотик
І погляд, що змінить усе,
І очі ясні і глибокі,
Як неба височинь і моря блиск...

…відчути на вустах смак медовий.

2.
Вулиця. Вечір. Або ближче ніч.
Ліхтарі світять у моє нутро.
Вікно…
Вона лежить у ліжку.
- Чудова!
Перегортає альбом про мене.
Мовчки…
Ані слова…
Я не дивлюсь на неї більш!
Ще ближче підступає ніч…

Облиш.



Маргарита Москвичёва

* * *
Я научусь тебя не понимать.
Я перестрою ритм сердцебиенья.
И, может быть, ещё смогу создать
На взлёте тишины и вдохновенья
Страну любви, непонятой тобой,
Страну зари негаснущего солнца,
Где белой пеной плещется прибой,
Где иволга не плачет, а смеётся,
Где кружат в танце лепестки цветов
И нет нужды им оседать на травы…
И если ты к такому не готов,
Я ключ оставлю там, у переправы.



* * *
Вы говорите, надо о любви
Хоть пару слов сказать при этой встрече…
О ней уже пропели соловьи.
Где были вы в тот звонкий майский вечер?
Они – не я, умеют говорить.
Да, то не песнь, не щебет и не трели.
И разве б хуже мы умели жить,
Когда б о ней вот так сказать сумели?
Звучанье слов – их ветер истрепал.
Движенье мысли – отзвуки свирелей.
Мысль о любви никто не излагал
Душевнее и глубже этих трелей.