***
А за дверью темно и сыро,
А в душе поселилась осень,
Как на зло, я сегодня простыла,
Да и камень в окно кто-то бросил.

***
Мы с душою одно, а как будто бы нет:
Я простыла – она лишь до нитки промокла…
И опять у камина укутаюсь в плед,
Наблюдая за солнцем в закрытые окна.

***
Люблю мой творческий бардак,
И груды пожелтевших фото,
Хочу быть правильной – никак!
Хочу быть точной – только кто-то
Установил законы тут
И не даёт мне стать серьёзной.
Не я иду, меня ведут!
И задавать вопросы поздно…

***
Я чітко відчуваю супротив,
Незнана досі сила не пускає,
Здійснить не дозволяє той прорив,
Який душа моя так довго вимагає.
З’являється примарна перепона
І нібито встановлює межу,
Та байдуже – стіна це чи – колона,
Нехай стоїть, а я своє скажу!

***
Мені з нікуди надійшов вогняний лист,
І сповістив, що в серці мешка стужа,
Хтось запевняв: до щастя я не маю хист
І не потрібен ти мені. Або не нужен?
А я поглянула: «Ну що за маячня, –
У вогнище жбурнула, – хай палає».
Є ми, а не отдельно – ты и я,
Нас почерк цей уже не роз'єднає!