я хотів би щось сказати
Та не маю що.
Журавлі мої думки до неба..
Понесли.ледь-ледь їх видно.
із земної,із моеї висоти.
Я хотів піднятись
та небо раптом стигло
Замайоріло у очах
І духом чи нечистим ухопило
то хотіло-розбити в прах.
золоте твоє волосся я згадав
І полинув аж за океан.
до атлантів, велесових внуків.
там не правди а спочити,
Хоч на мить я забажав.
Та по дорозі ворони зустріли.
Налетіли, налетіли
і літак розбили....
Я ж дивився, наче із могили.
відчуваючи ненацько страх.
оттак, думали мене побили.
По землі покачали, покидали.
та мені не боляче стало.
Сердце настрій, дух підняло
і сказав собі я подумки..
-Ще буде шанс.