Чи є якийсь більш менш виразний мотив у діях підозрюваного щодо вбивства Фаріон? Чи вбивця позбавив життя людини з якоїсь дурні, тобто, без мотиву? Просто, не сподобалася жіночка ось і вбив. Але нагадаємо: у Львові напередодні вбивства уся студентська молодь була невдоволена надто принизливими закидами професорки у бік наших захисників. Ми дуже обурюємося, коли чуємо, як російські пропагандони називають українських героїв "бойовиками", а керівництво "режимом". Тобто, в Україні не народна армія, а якась банда на чолі з бандитами, яка захищає бандитське кодло хохлів? І ось, нібито їм підспівучи, професорка з комуністичним минулим неодноразово ляпала язиком, що військові, які розмовляють руською, то "не є українці, то є очманілі, московороті бики. І непотріб"... Звісно, реакційні висловлювання про героїчних наших бійців призвели до хвилі обурення і в лавах ЗСУ, і в тиловому суспільстві. Не мовчали всі! І відомі артисти, і журналісти, і спортсмени і військові. Відома парамедикиня на позивний "Пташка" висловилася, що Фаріон діє як ворог і що це проект Кремля. Щодо дій Фаріон пішли скарги від політичних діячів в СБУ та до Національної поліції. Найактивнішими протестувальниками стали, звісно, студенти. І перш за все - Львівщини. Протести увінчалися успіхом - професорку звільнили з Політехніки. Протести вщухли. Але Фаріон, як завзята комуністка, пішла проти студентів та керівництва Політехніки, проти усього суспільства. Вона не вибачилися перед усіма і перш за все перед ЗСУ, а почала рішуче судитися. Та виграла суд. Замість того, щоб засудити професорку, яка дискримінує та демотивує ЗСУ, з неї потроху зробили жертву ті, хто готовий вигризти очі за хибні наративи про "московоротих". До речі. В США Громадянська війна між півднем та північчю (1861-65) точилася на єдиній, англійській мові. Цікаво, чи не так? А чому не на мові могікан та команчі? Це ж мови корінних народів континенту?! От якби покійниця жила в ті часи то звернулася б, напевно до військових південної армії так: Ви очманіли, бо ви розмовляєте на мові "янкі", розмовляйте на мові команчі! Ви не справжні американці, ви янкі, то й валіть до федералів! І ось питання: війна в США точилася за мову? Мабуть, підключись дістанційно до пропаганди професорка Фаріон, то війна "за свободу від рабства" перескочила б на рельси "Мовного питання". Про рабів забули б. А кричали б: не розмовляйте на могіканській! То мова ворога. Мова, віра, армія. До речі, в нашій армії немає мовного питання. Усі розмовляють на мові своїх регіонів. І на суржику. І матом. Але без образ. Якщо хтось схибне та промаже по ворожим цілям, то не кажуть: ти очманілий московоротий бик, бо у відповідь можна запросто отримати щось дуже невідворотнє... А щодо віри? Яка сама віра у українців? Якщо брати корінну, славянську релігію, то у наших предків ще донедавна існували і досі існують слав'янські Веди ( відати- тобто знати) з політеістичним пантеоном богів. Вищим був Всевишній. Нижчим - Рід. Між ними Перун, Даждьбог та інші. І віра ця досі жива - бог Коляда та свято колядування - це древній ведичний і улюблений досі всенародний обряд. А древня Щедрівка, яка співалась на завершення свята Коляди - в обробці Лятошинського - відома на весь світ. То за яку віру та за яку мову бореться команда Фаріон? Зрозуміло, що не за народну, а за свою, засліплену ненавистю до людяності. І ось на цьому фоні виникає велике розчарування перш за все у студентської молоді Львівщини. - Мы боролися за справедливість, досягли мети, Фаріон звільнили, але Фаріон не вибачилась і навіть поновилася в освітянській установі. Ганьба. Студенти доповідали, що мали намір протестувати й надалі. Але тут сталося вбивство Фаріон. І з неї зробили святу, жертву московського договорняка, назвали її іменем вулиці. То чому саме її вбито? Хлопець, якого наразі підозрюючи та звинувачують, мав таки мотив. Його батько - воює у лавах тих, кого ображала професорка. Суд не засудив Фаріон за образи ЗСУ. Але ж кожного дня на фронті ллється кров, зникають безвісти тисячі, тисячі покалічені, закатовані. І ніхто не скаже їм ані слів подяки, ані слів пошани? Загальні реалії для військових невтішні - їх у тилу не шанують. Вони, повертаючись, хто живим, хто поневіченим, не зустрічають у тилу ані оплесків, ані дружніх обіймів. Вони нікому не потрібні. І ось один, молодий, дуже гарячий, обурився за військових, та розгнівався. Так, вчинив самосуд. Так, вчинив ганебно. Але, мабуть, дістало. Мабуть... Р.S. Психічні розлади, від яких страждає сьогодні наш багатостраждальний народ, потребують загального обговорення теми встановлення на Законодавчому рівні Норм великої поваги та пошани до усіх військових та до тих, хто пережив полон.