Фентезі И ось це нарешті сталося! Війська Добровольчого корпусу під марш Запорізьких козаків першими пройшли вулицею Кримський вал. Перш за все бійці почепили на шпиль сталінської споруди Московського державного університету свій прапор та на оглядовому майданчику Воробьових гір заспівали Славень - гімн України. Хвилиною мовчання вшанували полеглих побратимів. Та салютовали з автоматів в небо. Командир дістав похідну флягу з горілкою та пустив її рядами бійців. Напруга трохи зійшла з їх облич. - Вільно, - розпорядився командир. Бійці розійшлися на всі боки та роздивлювалися столичний краєвид. Вдалині палав стадіон Лужники, де в останнє виступав Путін, що закликав молодь стати грудьми на захист Москви. Ще далі палав Москва-Сіті. На березі Москва-ріки, на пляжних ліжаках, розташувалися поранені з Російського добровольчого корпусу. На новому Арбаті з даху будинка-книжки вже спускався на канатах художник Євген Кучер та малював портрет легендарного командира на позивний Да Вінчі. До командира звернувся молодий боєць: - Пане командир! А можна швиденько зганяти на Червону площу - зробити селфі на фоні руїн Кремля? Командир з ніжністю глянув на юнака - як же він йому нагадує онука Стефана, загиблого місяць назад в боях на Садовому кільці. - Ось що, синку, - м'яко відповів він, - селфі нікуди не подінеться, обов'язково зробимо, але зараз насамперед треба дістатися до підземних тонелів, де переховується той бункерний пацюк. А тонелів бункерний нарив безліч - і до Уралу, і до Ямалу. Нас цікавить тонель, що пролягає під Москвою на північ, до Нової Землі. Там, буцімто, головний бункер Пуцайла. І на острові, за даними союзної розвідки, на старого щура чекає декілька атомних підводних човнів. Як утече в океан, то тоді вже - шукай голку в копиці сіна. То ж, треба зробити останній ривок. Зрозуміло? Боєць радісно хитнув головою. - Дістанемо ту бункерну гидоту, пане командир! Нікуди він від нас не подінеться. Бійці посідали в бронетранспортери та поїхали до підземного тонелю Міноборони, що на М'ясницькій. А тим часом на Старому Арбаті поранені бійці десантно-штурмових та механізованих бригад влаштували флешмоб. Співали свої гімни, пісні, навіть танцювали з перебинтованими кінцівками, але до шпиталю ніхто не поспішав. Ще б пак! Таке довгоочікуване свято - перемога над силою силенною російських солдаперів, що були стягнуті з усіх полігонів на захист Кремля. Звідки не візьмісь на Арбаті з'явився потужний співочий колектив - Лісапетний батальйон. Колоритні жіночки у національних костюмах звеселили бійців новими піснями про розгіваних українських баб, які наздогоняють в тонелі стару коняку Лаврова верхи на молодих тернопильских бичках. А ще розважив бійців популярний сумський стендапер Редька, який наголосив, що тепер в Москві всі вулиці перейменують на українські сільськогосподарські назви: Червону площу на Паляницю, Арбат на Цибулю, Таганку на Гарбуз, Лубянку на Квасолю. До бійців несміливо під'їжджали на самокатах місцеві дітлахи - роздивлялися з цікавістю українську військову форму, зброю, фотографувалися з вояками, просили в сувеніри відстріляні гільзи, свистки, запальнички і радісно хвалилися подарунками одне перед одним. Життя налагоджувалося.