Оповідання - Ось дивись, кохана, - звернувся поет до дівчини, яка оголена ніжилася на золотому піску під ласкавими променями травневого сонця, - як можна пояснити, що природа поділила людей на дві такі протилежні статі? Одна, жіноча, прагне подарувати життя дитині. А друга - чоловіча, весь час займається війною та намагається руйнувати, вбивати, катувати, гвалтувати? Добре складений, засмаглий, Алкей не міг встояти перед спокусою, щоб трохи не похизуватися перед коханою. Вони ж, дівчата, люблять розумні бесіди та поглядають знизу вверх на молодих, але вже прославлених поетів. І парубок продовжував філософствувати. - Моя люба, як ми бачимо, боги розподілили всіх істот на сильних та слабких, на хижаків та їх жертв. Але, дивись, леви, незалежно від статі, це хижаки - сильні, жорстокі. То чому у людей, якщо вони все ж таки, безумовно, хижаки, жінки такі беззахисні перед насильством чоловіків? Чи не припустилися боги в цьому випадку якоїсь безглуздої помилки? Муза поета - чотирнадцятирічна красуня з довгими чорними кучерями ліниво перевернулася на живіт і примружилася від сонячних променів, що сліпили. На її гарненькому обличчі грав вираз безтурботного та безкрайнього задоволення життям. - Любий Алкею, - стиха, мрійливо відповіла дівчина, - я не розумію таких складних філософій. Навіщо думати про те, що ми не в змозі змінити. Краще насолоджуйся красою природи, любий. І, віртуозно акомпануючі собі на кифарі, проспівала рими, які на ходу склала: "Любий, в очі мої подивись, Серед зірок я одна єдина, Жереб мені випав дивний - Серцем палким любити Ласку весни, роскіш, красу, Та сонця ясне проміння". Юнак, зачарований, слухав дивовижний захоплюючий голос юної красуні. Дівчина посміхнулася та відклала кифару. - Викинь з голови свої безглузді думи. Краще йди до мене, красунчику, та поцілуй! Алкей вже хотів погодитися з своєю чарівною коханою, відкинути "заумні балачки" та пригорнути її, але раптом його відволікли сполохані вигуки, які лунали звідусіль з міста. - Почалося! - скрикнув він і став швидко збирати речі. - Любий, ти куди? - томно запитала дівчина. - А поцілунок, негіднику? Я дочекаюсь? - Сьогодні все вирішиться! - крикнув на ходу парубок, переможно махаючи мечем. - Як повалимо тирана! Ввечері відсвяткуємо, кохана! - Геть Меланхра! - чувся загрозливий рев натовпу. Дівчина прислухалися до гнівних криків великої юрби, що трощила палац ненависного володаря, та незадоволено споглядала, як в різних кварталах міста спалахують будівлі. - Казна що! Ех, хто би ще говорив про протилежні статі, про жінок, що дарують життя, про хижаків та їх жертв! - надула губки юна діва, - от і вір після цього чоловікам. Тільки-но підлещувався, сентиментально зітхав, ой, ой, чому чоловіки люблять вбивати, гвалтувати? А сам.., негіднику. Ненавиджу чоловіків! Сапфо встала з золотого піску та плавно похитуючи округлими стегнами, повільно увійшла в привітне лазурне море.