(за багаторічним та найсучаснішим досвідом пасажирів залізничних поїздів на митниці)

Конотопські дівки гарні
Відьмами були колись,
Їх новітні, бач, потомки
На кордоні розвелись!

Нишпорять оті нечисті
По валізах, гаманцях,
Курку тягнуть у бабусі,
Гнуть людей, неначе цвях.

Без закону і інструкцій
Вимагають навмання
Все, що відьмі заманеться,
Давлять всіх, мов жабеня.

І верзуть, ну, казна що,
Пасажирів всіх стращають,
Довідку якусь питають,
Долари за щось здирають.

Від цих відьом щуром тхне,
Розігнати б їх хрестом,
Розчавити, усмирити
Помелом або хлистом.

До перону шельми грішні
Простими ж були людьми,
Та в погонах - не бояться
А ні Бога, ні тюрми.