356-й день року за Григоріанським календарем - до закінчення року залишилось 9 днів.
Іменинники - Анна (Ганна), Софрон, Степан (Стефан).
В Індонезії відзначають День матері.
Головні події 22 грудня
• Рік чотирьох імператорів, 69
• Прем'єра «П'ятої симфонії» Бетховена, 1808
• Перше вбивство Андрія Чикатило, 1978
• Падіння диктатури Чаушеску, 1989

69 - Римський сенат надав 60-літньому Титу Флавію Веспасіану, командуючому римськими військами в Сирії і Палестині, повноваженя августа, що поклало край громадянській війні, в якій на владу в Римській імперії крім Веспасіана, засновника династії Флавіїв, претендували Сервій Сульпіций Гальба, Авл Вітелій і Марк Сальвій Отон.
Середні віки
1216 - Папа Гонорій III затвердив орден мандрівних проповідників (домініканців). Члени ордену називали себе "божими псами", а на їх прапорі було зображено собак, що розривали тіла єретиків. Домініканці суміщали проповідь, осовну задачу ордену, із глибоким штудіюванням теологічних праць і з їх середовища вийшли найвизначніші теологи середньовіччя.

Нова історія
1790 - В ході Російсько-турецької війни 1787-91 років російські війська штурмом взяли фортецю Ізмаїл на ріці Дунай, що фактично визначило результат всієї війни, яка закінчилась підписанням у 1792 році Ясського миру.

1808 - У віденському театрі «Ан дер Він» в рамках бенефіс-концерту Людвіга ван Бетховена.відбулась прем'єра його «П'ятої симфонії», яка на той час значилась під №6 і мала назву «Велика симфонія до-мінор». Через загальний провал концерту слава до неї прийшла лише через кілька років і з тих пір вона стала обов'язковою в репертуарі оркестрів практично всіх країн світу.


1845 - У Філадельфії продемонстровано роботу першого синтезатора голосу: німецький винахідник Йозеф Фабер створив машину, що складалась із клавіатури, під'єднаної до численних трубок, коробочок і пневматичних міхів і могла вдтворювати будь-яке слово в 16 звукових тональностях. Згодом синтезатор почав демонструватись в цирку Барнума у вигляді "розмовляючої голови", що досить незвично, але цілком зрозуміло виголошувала цілі речення.
1894 - Військовий суд в Парижі визнав французького офіцера Альфреда Дрейфуса винним у видачі воєнних секретів Німеччині і засудив його на довічне ув'язнення. Незважаючи на сумнівні докази, Дрейфус, капітан Генерального штабу, єврей за походженням, через чотири місяці відбув на каторгу на Диявольський острів у Французькій Гаяні. Лише через два роки було знайдено справжніх винуватців втрати секретних даних, і виявилось, що слідство та суд базувались на сфабрикованих слідчими органами документах. У 1899 році Дрейфус був помилуваний, а в 1906 році - повністю реабілітований.

Новітня історія
1941 - Британський прем'єр-міністр Вінстон Черчіль прибув до Вашингтона для проведення переговорів з президентом Франкліном Рузвельтом щодо об'єднання англо-американських зусиль і вироблення спільної стратегії у війні проти Німеччини і Японії. В ході кількаденних зустрічей було прийнято рішення про створення спільного військового штабу, збільшення виробництва озброєння для потреб обох армій і підписано декларацію, до якої запрошено приєднатись ще 24 держави, вперше названих терміном "Об'єднані нації", котрі закликались до докладення максимальних зусиль для перемоги над країнами осі Рим-Берлін-Токіо та їх сателітами і відмови укладання з ними сепаратного миру.
1971 - Генеральна асамблея ООН затвердила рішення Ради безпеки про призначення австрійського дипломата Курта Вальдхайма на посту Генерального секретаря ООН, на якому він пробув два терміни до 1982 року. Як лідер світового об'єднання країн, Вальдхайм виявився досить результативним, хоча і не дуже активним політиком. Він декілька разів відвідував Кіпр і Близький Схід для вирішення місцевих конфліктів, координував зусилля по наданню допомоги Бангладеш, зруйнованої війною і природньою стихією. Після переобрання в 1976 році Вальдхайм намагався, проте безуспішно, зупинити Ірано-іракську і Китайсько-в'єтнамську війни і домогтися звільнення американських заручників у Ірані. У 1981 році Китай наклав "вето" на переобрання Курта Вальдхайма на третій термін головування в ООН.

1978 - Вихователь Шахтинського профтехучилища Ростовської області (Російська Федерація) Андрій Чикатило обіцянкою пригостити жувальною гумкою заманив у помешкання 9-літню дівчинку, яку жорстоко згвалтував і вбив. Це було перше із 53-х інкимінованих йому у подальшому вбивств на сексуальному грунті, які Чикатило безкарно здійснював протягом наступних 12 років у різних містах СРСР.

   Андрій Чикатило народився у 1936 році у селі Яблучне Харківської (нині - Сумської) області. Після закінчення місцевої школи, училища в Охтирці і служби в армії переїхав у Ростовську область Росії, де працював позаштатним кореспондентом місцевих газет, спеціалізуючись на темах спорту і патріотичного виховання молоді, одружився, вступив у Компартію і став батьком двох дітей. Після закінчення у 1970 році філфаку Ростовського університету він працював у школі-інтернаті міста Новошахтинськ викладачем російської мови і літератури, звідки через чотири роки був звільнений за сексуальні домагання до учениць, після чого влаштувався спочатку до місцевого профтехучилища, а у 1978 році - у місті Шахти.

   Як було встановлено пізніше, Чикатило страждав на роздвоєння особистості у поєднані з нарцисизмом і садизмом. Для зустрічей з проститутками він таємно від сім'ї купив хату-мазанку, куди 22 грудня 1978 року заманив другокласницю місцевої школи Олену Закотнову. Згвалтувавши і завдавши їй три ножеві поранення в живіт, Чикатило задушив 9-літню дівчинку і викинув тіло у невелику річку поруч з хатою, де воно й було знайдене через два дні.

   За підозрою у вбивстві Закотнової того ж, 24 грудня, був затриманий 25-літній Олександр Кравченко, який у 1970 році був засуджений за подібний злочин у Херсоні, але через підлітковий вік отримав лише 10 років покарання, з яких відбув 6 і був умовно-достроково звільнений. Незважаючи на алібі, засвідчене двома людьми, Кравченко був заарештований і піддавався регулярному побиттю підсаженим міліцією співкамерником доки в середині лютого 1979 року не зізнався у вбивстві Закотнової, за що був засуджений спочатку до 15 років, а після перегляду справи - до розстрілу, який був виконаний 5 липня 1983 року.

   Своє друге вбивство Чикатило здійснив через три роки, задушивши у березні 1981-го 17-літню проститутку. Ще через рік він убив 12-річну дівчину, а загалом до кінця 1982-го - ще шість дітей обох статей віком від 9 до 16 років, яких заманював у безлюдні місця. Це стало початком жахливої серії злочинів, пік яких припав на 1984 рік, коли від рук Чикатило загинуло 15 людей не лише в Ровстовській області, але й у Ташкенті і Підмосков'ї, куди він приїжджав, працюючи вже у відділі постачання одного із шахтинських підприємств.

   У вересні 1984 року Чикатило був затриманий дільничим на центральному ринку Ростова за надто грубу і нав'язливу спробу познайомитись із дівчиною. Велика кількість резонансних вбивств на сексуальному грунті змусила слідчі органи прискіпливо поставитись до Чикатила, у речах якого був знайдений ніж, мотузка мило, вазелін і посвідчення позаштатного співробітника міліції. Однак проведений аналіз крові не співпав із даними по жодній із відомих на той момент жертв і він був відпущений. Того ж року Чикатило був затриманий вдруге, на цей раз за крадіжку акумулятора, - після відбуття року виправних робіт він з родиною переїхав до Новочеркаська.
   Нова серія вбивств, яка почалась у Ростовській області у серпні 1985 року, змусила місцеву владу залучити до розслідування спеціалістів з Москви. За їх вказівкою проводились численні рейди по лісосмугах і вокзалах, в ряді яких як дружинник брав участь і Чикатило. Активні пошукові дії міліції змусили його на певний час причаїтись і вбивства він продовжив лише у 1987-у.
   До свого арешту 20 листопада 1990 року Андрій Чикатило, за версією слідства, вбив загалом 53 людини (21 хлопчика, 14 дівчаток і 18 жінок), хоча сам на слідстві стверджував, що на його рахунку 56 вбивств. Він був визнаний осудним і за вироком суду, що завершився 15 жовтня 1992 року, був засуджений до страти, виконаної 14 лютого 1994 року в Новочеркаській в'язниці.

1989 - Після відмови армії брати участь в розгонах антикомуністичних демонстрацій, що тривали в Румунії близько тижня, і втечі диктатора Ніколае Чаушеску та його дружини Єлени з Бухареста, до влади прийшов Фронт Національного порятунку. 42 роки комуністичної диктатури закінчились через тиждень після того, як сили безпеки відкрили вогонь по демонстрантах в Тімішоарі.
   Ніколае Чаушеску прийшов до влади в 1965 році і на момент, коли в кінці 1980-х років країни Східної Європи переживали період лібералізації, Румунія була найбільш тоталітарною і економічно відсталою країною Європи. Точкою відліку румунської революції стали події 15 грудня, коли в Тімішоарі війська і поліція розігнали мирну демонстрацію, що намагалась протидіяти арешту і депортації кальвіністського священника Ласло Текеша. Наступного дня, коли на мітингах в Тімішоарі і Араді, зазвучали заклики повалити режим Чаушеску, проти мітингуючих була застосована вогнепальна зброя і, за свідченням очевидців, постраждало близько 5 тисяч чоловік.

   19 грудня Румунія закрила кордон, армійські частини оточили повсталі міста, а 20 грудня, після введення в повіті Тіміш надзвичайного стану, рух протесту перекинувся на Бухарест - проти мітингуючих студентів і робітників були кинуті танки і підрозділи таємної поліції Секурітате, а підступи до столиці були блоковані силами безпеки. Цього ж дня Чаушеску виступив по телебаченню і радіо з терміновим зверненням до народу, де назвав протестувальників у Тімішоарі «групами хуліганів, які спровокували безлад, протидіючи законному судовому рішенню» і звинуватив спецслужби зарубіжних країн в організації та підтримці заворушень у Тімішоарі, з метою дестабілізувати обстановку по всій країні, а також «підірвати її незалежність, цілісність і суверенітет».
   21 грудня на Палацовій площі Бухареста був скликаний мітинг прихильників Чаушеску, на який зібралось стільки людей, що при появі Чаушеску він був освистаний і достроко перервав свій виступ, сховавшись у будинку ЦК Румунської компартії, де пробув до ранку, оскільки в місто були введені танки, а демонстрації охопили весь Бухарест.

   22 грудня бухарестське радіо повідомило про самовбивство міністра оборони Васіле Мілеу, на якого режим Чаушеску поклав відповідальність за нездатність придушити демонстрації (пізніше, з посиланням на генералітет, з'явилась версія, що Мілеу був убитий за відданий ним наказ відвести війська від міст і заборону стріляти в мирне населення). Цього ж вечора Ніколае Чаушеску і його дружина Єлена, номінально - друга особа в державі, залишили президенську резиденцію на вертольоті, і владу в столиці перебрав на себе Фронт національного порятунку, на бік якого перейшли армійські частини.
   23 грудня 70-тисячна Секурітате почала відкриту війну проти армії і мирних громадян - її співробітники з балконів і дахів розстрілювали мирних людей, з гармат і гаубиць руйнували лікарні і громадські місця, отруювали питну воду. Лише в Тімішоарі від рук Секурітате загинуло 12 тисяч чоловік.
   Ніколае та Єлена Чаушеску були заарештовані в районі міста Тирговіште 24 грудня при спробі втечі, і 25 грудня, після засідання надзвичайного воєнного трибуналу, їм було винесено смертний вирок за особливо тяжкі злочини проти народу. Вони були визнані винними у збройному виступі проти народу і держави, руйнуванні державних інститутів влади, геноциді власного народу (смерті 60 тисяч чоловік), підриві національної економіки (переведенні на особисті рахунки в банках Європи 2 мільярдів доларів). Вирок був негайно приведений до виконання. Керував арештом і виконанням вироку новопризначений міністр оборони генерал Віктор Стенкулеску, який запевнив Чаушеску у своїй відданості.
Весь суд над Ніколае і Єленою Чаушеску тривав три години, без адвокатів, а вирок, виконаний трьома добровольцями з батальйону десантників біля стіни солдатського сортиру, відбувся настільки швидко, що знімальна група навіть не встигла його нормально зафільмувати. Лише за кілька хвилин до розстрілу подружжя Чаушеску зрозуміло, що це не операція прикриття і що їм дійсно загрожує смертна кара. Поспішність всіх процедур виконавці пояснювали нервозною обстановкою і небезпекою, що війська «Секуритате» можуть звільнити Чаушеску.
   Цього ж дня тіла Ніколае і Єлени Чаушеску були поховані на військовому кладовищі Генча в Бухаресті. Судовий процес і зображення мертвих Чаушеску були записані на відео і були негайно показані по румунському телебаченню і в багатьох країнах світу. Вони стали останніми, кого було страчено в Румунії до відміни смертної кари 7 січня 1990 року. Майно Чаушеску було конфісковане і продане з аукціону.
26 грудня в Бухаресті було створено тимчасовий уряд на чолі з керівником Фронту порятунку колишнім опальним комуністичним функціонером Йоном Елієску. Першою країною, яка привітала нове керівництво Румунії став Радянський Союз.
   У 2010 році на прохання родичів Чаушеску тіла Ніколае та Єлени були ексгумовані для проведення експертизи ДНК, яка розвіяла міф, що в 1989 році були розстріляні і поховані двійники диктатора і його дружини. Жодних зарубіжних рахунків подружжя Чаушеску так і не було знайдено, а кількість жертв в ході грудневих подій склала близько тисячі осіб (а не інкримінованих 60 тисяч). За результатами проведеного в 2007 році розслідування з'ясувалося, що наказ стріляти в демонстрантів в Тіміщоарі віддав не Ніколає Чаушеску, а генерал Віктор Стенкулеску, який, правда, після призначення на посаду міністра оборони своєю бездіяльністю фактично дозволив армійським частинам перейти на бік повсталих. За словами Станкулеску в придушенні демонстрацій брало участь Головне розвідувальне управління СРСР. У 2008 році Стенкулеску і перший постреволюційний міністр внутрішніх справ Міхай Кіцак були визнані винними у розстрілі демонстрантів у Тімішоарі в грудні 1989 року і засуджені до довічного ув'язнення.

1989 - За згодою між канцлером ФРН Гельмутом Колем і прем'єр-міністром НДР Гансом Модровом вперше після зведення Берлінської стіни Бранденбурзькі ворота були відкриті для вільного проходу через них громадян обох держав.
1990 - I-ою Генеральною асамблеєю засновників створено Національний олімпійський комітет України, який об'єднав 40 федерацій з олімпійських видів спорту. Він був визнаний Міжнародним олімпійським комітетом в 1993 році.

Наш час
1999 - На посту прем'єр-міністра України затверджено колишього голову Нацбанку Віктора Ющенка.
2002 - Дебютний альбом «Sound Of The Underground» англійського дівчачого квінтету «Girls Aloud» вийшов на перше місце британського хіт-параду.
2011 - Засновник Apple Стів Джобс посмертно став лауреатом «Греммі» за розробку "продуктів і технологій, які змінили способи сприйняття музики, телебачення, фільмів і книг".

Народились 22 грудня
1095 - 26 лютого 1154, Роджер II (Роджер Отвіль), засновник і перший король (з 1130 р.) Сицилійського королівства з династії Отвіль, граф Сицилії (з 1105 р.), герцог Апулії (з 1127 р.).
1744 - 20 лютого 1805, Данило Самійлович Самойлович (Сушковський), український медик, засновник епідеміологічної служби в Росії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства.
1833 - 10 серпня 1907, Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), українська письменниця (Кармелюк, Невільничка, Гайдамаки, Інститутка).

1858 - 29 листопада 1924, Джакомо Пуччіні, італійський композитор, представник веризму, автор 12 опер (Манон Леско, Богема, Тоска, Мадам Баттерфляй, Турандот).


1862 - 9 червня 1961, Жан-Марі Каміль Герен, французький лікар-ветеринар, бактеріолог; один із розробників вакцини проти туберкульозу (1921). 155 років з дня народження.
1905 - 28 жовтня 1998, [Томас Флаверс, британський інженер] Томас Гарольд Флаверс, британський інженер; винахідник першого у світі програмованого електронного комп'ютера (Colossus, 1943).
1937 - Едуард Успенський, російський письменник (Чебурашка). 80 років з дня народження.
1949 - Моріс Гібб, австралійський музикант, композитор, співак (Bee Gees: Saturday Night Fever, How Deep is Your Love, Stayin’ Alive).
1949 - Робін Гібб, австралійський музикант, композитор, співак (Bee Gees: How Can You Mend a Broken Heart).
1962 - Ральф Файнс, англійський кіноактор (Червоний дракон, Англійський пацієнт, Список Шиндлера). 55 років з дня народження.

1972 - Ванесса Параді, французька співачка і кіноактриса (На мосту, Півшансу, Задоволення, Як люблять відьми); дружина Джонні Деппа. 45 років з дня народження.


Померли 22 грудня
1641 - Максимільєн де Бетюн, французький державний діяч, герцог Сюллі (з 1606 р.), міністр фінансів за часів правління Генріха IV Наварського. 376 років тому, в 81 рік (нар. 13 грудня 1560 р.).
1828 - Вільям Хайд Волластон, англійський природознавець; відкрив ультрафіолетове випромінювання (1801, незалежно від німця Іоганна Ріттера), хімічні елементи паладій і родій (1804). 189 років тому, в 62 роки (нар. 6 серпня 1766 р.).
1936 - Микола Олексійович Островський, російський письменник українського походження (Як гартувалась сталь, Народжені бурею). 81 рік тому, в 32 роки (нар. 29 вересня 1904 р.).
1939 - Ма Рейні (Гертруда Приджет), американська співачка ("матір блюзу"). 78 років тому, в 53 роки (нар. 26 квітня 1886 р.).
1979 - Дерріл (Френсіс) Занук, американський кінопродюсер (Грона гніву, Сніги Кіліманджаро), співзасновник кіностудії 20th Century Studios. 38 років тому, в 77 років (нар. 5 вересня 1902 р.).
1980 - Карл Деніц, німецький грос-адмірал, головнокомандуючий військово-морським флотом нацистської Німеччини (з 1943 р.), спадкоємець Адольфа Гітлера на посту глави держави (з травня 1945 р.); міжнародним трибуналом в Нюрнберзі був визнаний військовим злочинцем і засуджений на 10 років ув'язнення. 37 років тому, в 89 років (нар. 16 вересня 1891 р.).
1989 - Самуель Беккет, ірландський письменник, Нобелівський лауреат (1969). 28 років тому, в 80 років (нар. 13 квітня 1909 р.).

2014 -  Джо (Джон Роберт) Кокер, англійський рок-співак, композитор («With a Little Help from My Friends», «Ain't No Sunshine», «You can leave your hat on», "«Unchain My Heart»). 3 роки тому, в 70 років (нар. 20 травня 1944 р.)