310-й день року за Григоріанським календарем - до закінчення року залишилось 55 днів.
Іменинники - Афанасій (Опанас), Іван, Лаврентій, Микола, Олексій, Петро, Феофіл (Теофіл).
Міжнародний день науки, Міжнародний день запобігання експлуатації навколишнього середовища під час війни та збройних конфліктів, в Україні відзначають День Києва, в Домініканській республіці, Таджикистані і Татарстані відзначають День конституції.
Головні події 6 листопада
• Гетьман Іван Виговський, 1657
• Битва за Київ, 1943
• Перший метрополітен в Україні, 1960
• Алекс Фергюсон на чолі «Манчестер Юнайтед», 1986

1528 - Іспанський конкістадор Альваро Нуньєс Кавеса де Вака першим з європейців ступив на землю, відому зараз як Техас.

Нова історія
1657 - На козацькій раді у Корсуні за присутності послів Швеції, Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства, Семигорода, Молдови було затверджено обрання Івана Виговського гетьманом Війська Запорозького. Під час ради було також ратифіковано угоду про українсько-шведський військово-політичний союз, за умовами якої шведський король Карл Х Густав зобов'язувався домагатися визнання Річчю Посполитою незалежності України, і ухвалено рішення поновити союзні відносини з Кримським ханством і Османською імперією.
   Іван Остапович Виговський народився близько 1608 року на Київщині у сім'ї православного релігійного діяча із шляхетського роду Лучичів-Виговських. Освіту здобув, імовірно, в Києво-Братському колегіумі, по закінченні якого працював у київському і луцькому судах, був намісником луцького старости. Військову службу розпочав у 1632 році в регулярному війську Речі Посполитої, у складі якого брав участь у походах проти турок і татар і дослужився до звання ротмістра. У 1638 році Виговський став писарем при комісарі Речі Посполитої над реєстровим Військом Запорозьким, завдяки чому познайомився із його генеральним писарем Богданом Хмельницьким.
   У 1648 році Виговський у складі польськогої армії під командуванням Стефана Потоцького брав участь у битві під Жовтими Водами проти козацько-татарських військ, під час якої попав у полон до татар, з котрого був викуплений Хмельницьким у хана Іслам-Гірея III, перейшов до нього на службу і в якості особистого писаря уже в жовтні 1648 року брав участь в облозі Львова, а в листопаді очолював козацьке посольство до трансільванського князя Дьордя II Ракоці. У 1649 році Виговський став генеральним писарем війська Запорозького і його стараннями ця посада набула другого після гетьмана значення, а Генеральний секретаріат став важливою внутрішньо- і зовнішньополітичною структурою з розгалуженою мережею інформаторів не лише в Гетьманщині, але й в Речі Посполитій, Чехії, Сілезії, Австрії, Османській імперії, Кримському ханстві, Молдові та придунайських державах.
   Іван Виговський брав участь у всіх військових кампаніях Хмельницького, битвах під Берестечком, Батогом та Жванцем і був серед найактивніших прихильників військово-політичного союзу з Московією, укладеного в 1654 році. Наступні два роки він проводив енергійну дипломатичну діяльність зі створення антипольської коаліції, внаслідок чого було укладено союз зі Швецією, Трансільванією і Бранденбургом, а українські козаки брали участь у взятті Варшави і Кракова під час т. зв. «Шведського потопу» 1655-57 років.

Виконуючи волю Богдана Хмельницького, по його смерті в серпні 1657 року козацька старшина обрала гетьманом його 18-літнього сина Юрія. Проте вже 2 вересня рада козацької старшини в Чигирині усунула його від влади, постановивши обрати гетьманом генерального писара Івана Виговського, що було підтверджене 6 листопада на Корсунській раді за присутності послів Швеції, Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства, Семигорода та Молдови. На ній також було підтверджено угоду, підписану 25 жовтня 1657 року в Корсуні, про українсько-шведський військово-політичний союз та ухвалено рішення про поновлення союзних відносини з Кримським ханством і Османською імперією.
   Івану Виговському у спадщину дісталось загострення стосунків з Москвою, особливо після укладення нею в 1656 році сепаратного миру з Польщею і посилення її втручання в українські внутрішні справи, коли влітку 1658 року до України увійшло стотисячне військо на чолі з білгородським воєводою Григорієм Ромодановським, під тиском якого наказним гетьманом було проголошено уманського полковника Івана Безпалого. Це спонукало Виговського до пошуку компромісів з Польщею і підписання в 1658 році Гадяцької угоди про утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації - Великого Князівства Руського у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств.
   Незважаючи на те, що вона не була ратифікована польським сеймом, а війська Виговського 7 липня 1659 року завдали нищівної поразки московській армії у Конотопській битві, антигетьманське повстання на Запоріжжі полковника Мартина Пушкаря та кошового отамана Якова Барабаша, підтримане селянською біднотою під проводом полковника Івана Іскри на Полтавщині, змусило Виговського 11 вересня 1659 року скласти булаву. Вже за місяць обраний гетьманом Юрій Хмельницький підписав Переяславські статті, що перетворювали Україну на автономну одиницю у складі Московського царства.
   Після втрати влади Виговський переїхав на Поділля, був сенатором Речі Посполитої та Київським воєводою і після зречення Юрія Хмельницького в 1662 році здійснив спробу повернути гетьманство, однак зазнав невдачі, підтримав антипольське повстання на Правобережжі, за що був заарештований, позбавлений всіх прав та привілеїв і в 1664 році розстріляний без суду і слідства за наказом свого зятя гетьмана Павла Тетері.

1844 - Домініканська республіка прийняла свою першу конституцію, написану за зразком конституції США.
1860 - Авраам Лінкольн обраний 16-м президентом Сполучених Штатів. Він став першим республіканцем, що переміг на президентських виборах у США. Набравши всього 40% голосів виборців, Лінкольн випередив трьох інших кандидатів - демократа з Півдня Джона Брекінріджа, кандидата від Конституційного союзу Джона Белла і демократа з Півночі Стефена Дагласа.
1887 - У Глазго (Шотландія) засновано футбольний клуб «Селтік». Перший матч клуб провів 28 травня 1888 року проти «Рейнджерс» і переміг з рахунком 5:2. Через чотири року «Селтік» завоював свій перший трофей Кубок Шотландії, а ще через рік, в 1893 році, став чемпіоном країни.
1916 - Жанетт Ренкін, феміністка і пацифістка з великим стажем із штату Монтана, стала першою жінкою, обраною в Конгрес США. Саме завдяки її зусиллям за часів керівництва Національною американською асоціацією суфражисток жінки Монтани отримали право брати участь у виборах ще в 1914 році, на шість років, раніше, ніж в США вцілому. Під час свого першого терміну роботи в Палаті представників (1917-19 рр.) Ренкін була серед 49 членів Конгресу, що голосували проти вступу США в Першу Світову війну (1917), а під час другого (1941-43 рр.) - єдиним парламентарем, що голосував проти оголошення війни Японії після її атаки на Перл-Харбор. Така позиція практично похоронила політичну кар'єру Ренкін, хоча вона залишилась активним громадським діячем і в 1968 році очолювала марш-протест проти американського вторгнення у В'єтнам.
1917 - На засіданні ЦК Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків) прийнято рішення про початок збройного повстання в Петрограді.
1917 - Після трьох місяців боїв канадські війська нарешті захопили бельгійське селище Пашендель, завершивши Третю битву на Іпрі. Це була одна з найкривавіших битв Першої Світової війни, коли в жахливих погодних умовах, при вкрай невдалому керівництві британського маршала Дагласа Хейга і перебуваючи під постійним обстрілом німецької артилерії війська антинімецької коаліції просунулись лише на 5 миль вглиб території супротивника, втративши при цьому близько 250 тисяч осіб.

Новітня історія
1943 - Війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала Миколи Ватутіна в результаті стрімко проведеної операції і обхідного маневру розгромили німецькі війська і штурмом взяли столицю України - місто Київ. Цього ж дня радянські війська захопили Жуляни, Борщагівку, Боярку, Бучу, Гостоміль та інші прилеглі до Києва населені пункти. За офіційною радянською статистикою Битва за Київ привела до загибелі 417 тисяч червоноармійців (з них 6491 - в самому Києві).
   Після перемоги влітку 1943 року у Курській битві Червона Армія розгорнула наступ на фронті від Великих Лук до Азовського моря і німецькі війська були вимушені перейти до стратегічної оборони на всьому фронті. 11 серпня 1943 року Гітлер видав наказ про прискорення будівництва стратегічного оборонного рубежу (так званий "Східний Вал"), що проходив північніше Чудського озера, по річці Нарві, східніше Пскова, Невеля, Вітебська, Орші, далі через Гомель, по річках Сож і Дніпро в його середній течії. Тому звільнення Лівобережної України та форсування Дніпра стало важливим військовим стратегічним завданням. Воно було доручено військам п'яти фронтів, дії яких координували маршали Г.К. Жуков та О.М. Василевський. У складі військ цих фронтів було 2 633 тисячі солдатів і офіцерів, 51 200 гармат та мінометів, 2 400 танків і самохідних артилерійських установок, 2 850 бойових літаків, яким протистояло 1 250 тисяч німецьких солдатів, підтримуваних 12 600 гарматами, 2 100 танками і 2 000 літаків.

   23 серпня був визволений Харків і 15 вересня німецькі війська отримали наказ про загальний відхід та переправу на правий берег Дніпра, яку вони здійснили практично без втрат і розташувалися вздовж нього на добре укріплених позиціях. З виходом до Дніпра 21-22 вересня 1943 року війська Центрального та Воронезького фронтів зразу розпочали його форсувати і до 30 вересня на лівому березі було створено 23 плацдарми, в тому числі важливі для визволення Києва – Лютізький та Букринський. Однак запланований план форсування Дніпра на київському напрямі та подальший стрімкий розвиток наступу військам Воронезького фронту виконати не вдалося - лише при спробі переправитися через Дніпро в районі Букрина загинуло понад 250 тисяч радянських солдатів.
   У ніч на 24 вересня в районі Канева було скинуто першу партію повітряного десанту із завданням захопити й утримувати до підходу основних сил плацдарми на рубежі Ржищів-Межиріч-Мошни-Черкаси. Для десантування близько 10 тисяч військових, більше ніж 200 гармат та мінометів, 540 кулеметів виділялося до 180 літаків Лі-2 і 35 планерів. Через погану підготовку операції і темряву десант розсіявся по дуже великому району, втратив орієнтування і частина десантників потрапила в розташування своїх військ, частина – у води Дніпра, а інші були скинуті прямо на німецькі позиції; більшість протитанкової зброї була втрачена. Операція провалилася.
   Оскільки захопити Київ, розташований на високому березі Дніпра, прямим ударом було неможливо, то планувалось нанести два удари: головний з Букринського плацдарму в обхід Києва з південного заходу, а другий – з Лютізького плацдарму вздовж річки Ірпінь, в обхід Києва з північного заходу. Бої на цих плацдармах точилися без успіху до 15-16 жовтня і лише 22 жовтня 1-й Український фронт (колишній Воронезький) надійно закріпився біля Букрина, Лютежа і в гирлі ріки Прип'ять. Однак до 29 жовтня жодна з армій фронту не мала понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло здійснювати в необхідних розмірах переправу на Букринський плацдарм військ, боєприпасів та техніки. Через нестачу палива арміям фронту не була надана ефективна допомога авіацією. Тому для наступу на Київ було обрано Лютізький плацдарм, який знаходився на відстані 15-20 км на північ від Києва, і в цьому місці Дніпро був найвужчим - лише 200 метрів.
   Битва безпосередньо за Київ розпочалася 1 листопада 1943 року наступом на Букринському плацдармі. До 5 листопада радянські війська демонстрували тут удаване зосередження оперативних резервів, чим прикували до цього району значні сили супротивника, що не дозволило використати їх на північному напрямі, де вирішувалася доля Києва. Коли в районі Лютежа сконцентрувалась достатня кількість піхоти, розпочалась переправа танків. Із-за відсутності понтонів і плотів танки йшли по дну ріки із задраєними люками.

   На ранок 4 листопада радянські танки вийшли в районі Пущі-Водиці і Куренівки, де їх наступ підтримувала 1-а Чехословацька бригада. Остерігаючись оточення, 5 листопада німецькі війська почали відступ з Києва. У ніч на 6 листопада 1943 року передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто - закінчилась 778-денна окупація Києва.
   Кількість загиблих при форсуванні Дніпра і звільненні Києва не піддається точному обліку. За офіційною радянською статистикою загинуло 417 тисяч червоноармійців (з них 6491 - в самому Києві). Однак за підрахунками ряду істориків кількість загиблих сягає не менше 800 тисяч чоловік, враховуючи мирне населення, яке було мобілізоване радянськими властями через польові військкомати із щойно звільнених територій і практично неозброєне та необмундироване (т. зв. «чорна піхота») брало участь у Битві за Дніпро, одній із найкривавіших воєнних операцій Другої Світової війни.

1956 - В знак протесту проти введення радянських військ в Угорщину і кривавого придушення антикомуністичного повстання Іспанія та Голландія відмовились брати участь в Олімпійських іграх в Мельбурні.

1960 - У Києві пущено першу чергу метрополітену - 5,2-кілометрова ділянка Святошино-Броварської лінії з'єднала станції «Вокзальна», «Університет», «Арсенальна», «Хрещатик» та «Дніпро». До 1965 року Київський метрополітен було подовжено до станції «Святошино» на Правобережжі і «Комсомольська» (нині - «Чернігівська») на лівому березі Дніпра.
   Вперше ідея будівництва метрополітену обговорювалась депутатами міської управи Києва у 1884 році, але намір сполучити підземною залізницею Поштову площу і Бесарабку, де мав бути зведений новий залізничний вокзал, не знайшов підтримки. Через два роки почалось будівництво міської залізниці, і 30 липня 1891 року в Києві була відкрита конка (кінні рейкові візки), але через особливості рельєфу менш, ніж за рік, на ділянці, що пролягала Олександрівським (нині - Володимирським) спуском її було замінено електричним трамваєм - першим в Російській імперії, другим (після Львова) в Україні і десятим у Європі.

   До ідеї будівництва підземного електричного трамваю в Києві повертались у 1916-у та 1918-у роках, однак реальні технологічні можливості для реалізації подібного проекту з'явились лише на початку 1930-х років, і в липні 1936 року президія Київради затвердила план будівництва підземного залізничного кільця, запропонованого Інститутом транспортної механіки Академії наук УРСР, - довжиною близько 40 кілометрів, воно мало з'єднати Вигурівщину з Оболонню, звідти поверхнею йти до Вишневого і через Пирогово та Жуків острів примикати до залізничної колії в районі Дарниці, а звідти - в напрямку до Воскресенки.
   Наступного року розпочалось будівництво двох тунельних переходів під Дніпром: Південного, який з'єднав би Жуків острів з Осокорками та Північного — для прямого сполучення Петрівки з Вигурівщиною, з можливістю прокладання крім залізничної колії ще й автомобільної дороги. У ньому брало участь близько 20 тисяч чоловік, проте у лютому 1941 року перша спроба зануритись під Дніпро зазнала невдачі і будівництво загальмувалось та було перерване з початком Німецько-радянської війни. У повоєнний час воно було поновлене, проте в 1949 році визнане недоцільним і зупинене. Того ж року з'явились плани будівництва двох ліній метрополітену Святошино - Дарниця - Бровари та Поділ - Сталінка (нині - Деміївка), проте з часом від другого маршруту довелось відмовитись.
   У грудні 1951 року було завершено тунель між Набережною Дніпра (нині - Набережне шосе) в районі колишнього Ланцюгового моста і Арсенальною площею, де була споруджена й до сьогодні найглибша у світі станція (105,5 метрів), а в травні 1959 року - тунелів, що сполучали центр міста із залізничним вокзалом.

До жовтня 1960 року на Набережній Дніпра було збудовано тимчасове депо, куди зі станції Дарниця прибували вагони метрополітену - їх перекладали на спеціальні візки і трамвайним мотовозом трамвайною колією доставляли до станції «Дніпро», під естакадою якої був споруджений спеціальний пристрій для підняття вагонів на рівень платформи і подачі їх у тунель.
6 листопада 1960 року відбулось офіційне відкриття першої черги київського метрополітену - зі станції «Хрещатик» по 5,2-кілометрові ділянці Святошино-Броварської лінії, що з'єднала станції «Вокзальна», «Університет», «Арсенальна» та «Дніпро», відправився перший поїзд з пасажирами.

   Через два роки була введена друга черга київського метро, що сполучала станції «Політехнічний інститут» і «Завод «Більшовик» (нині - «Шулявська»), а 5 листопада 1965 року відбулось відкриття метромосту через Дніпро, що дозволило подовжити Святошино-Броварську лінію через Гідропарк до електродепо «Дарниця», а за шість років маршрут був подовжений до станції «Святошино» (нині - «Святошин») на Заході і «Комсомольська» (нині - «Чернігівська») на Сході і загальна довжина київського метрополітену склала 18 кілометрів.

1962 - Генеральна асамблея Організації Об'єднаних націй прийняла резолюцію, котра засуджувала расистську політику апартеїду у Південно-Африканській Республіці і закликала всіх членів ООН припинити будь-які економічні та військові стосунки з ПАР. У 1973 році ООН прийняла ще одну резолюцію, в котрій оголосила апартеїд "злочином проти людства", а в 1974 році виключила Південу Африку з членів ООН. Апартеїд у ПАР був ліквідований лише в 1993 році.
1968 - Англійський співак Джо Кокер з власною інтерпретацією пісні The Beatles «With a Little Help from My Friends» вперше очолив британський хітпарад.
1982 - Американка Ширлі Аллен заарештована поліцією за звинуваченям в отруєнні етиленгликолем (антифризом) свого шостого чололвіка, Ллойда Аллена. Головним свідком обвинувачення виступила дочка Ширлі, котра сама ж і повідомила про підозрілу смерть свого вітчима у поліцію. Джон Грегг, один з п'яти попередніх чоловіків Ширлі, також загинув при дивних обставинах в 1977 році, ще один, відчувши, що його ранкова кава уже котрий день має дивний присмак, заявив про підозру на отруєння у поліцію, але, не добившись нічого, розвівся з Ширлі; решта троє також з неюрозлучились. У 1983 році Ширлі Аллен була засуджена на довічне ув'язнення.
1984 - На президентських виборах у США переконливу перемогу вдруге підряд отримав республіканець Рональд Рейган, котрий набрав 54455075 голосів проти 37577185 голосів, відданих за демократа Волтера Мондейла.
1986 - Керівництво збанкрутілої в 1985 році італійської автомобільної компанії Alfa Romeo, заснованої 1908 року, дало згоду на її придбання іншою італійською компанією Fiat, відмовивши американській Ford Motor Company. Після ряду організаційних та фінансових пертурбацій і технічного переоснащення, в 1997 році Alfa Romeo увійшла до підрозділу Fiat як складова частина компанії Alfa Lancia SpA.
1986 - Шотландський тренер Алекс Фергюссон очолив англійський клуб «Манчестер Юнайтед», який займав у чемпіонаті Англії 21-е місце.

Наш час
1993 - Перемігши Ріддіка Боуі у 12-раундовому бою в Лас-Вегасі, Евандер Холліфілд став чемпіоном світу з боксу за версією Всесвітньої боксерської асоціації (WBA) серед професіоналів у надважкій категорії.
https://youtu.be/YKugdgB9zxw


1999 - У Австралії 54.5% виборців висловилось на референдумі проти проголошення країни республікою, президент котрої обирався б парламентом, і за подальше визнання формальним главою держави британського монарха.
2008 - В містечку Нереттес неподалік столиці Гаїті Порт-о-Пренс під час навчання зруйнувався католицький коледж La Promesse: під уламками загинуло 82 людини, сотні зазнали поранень.

Народились 6 листопада
15 - 20 березня 59, Юлія Августа Агріппіна (Агріппіна Молодша), четверта дружина римського імператора Клавдія, сестра імператора Калігули, матір імператора Нерона.
1494 - 6 вересня 1566,  Сулейман I Кануні (Сулейман Пишний), турецький султан (1520-66 рр.) з династії Османів, завойовник Балкан, Закавказзя, Месопотамії, Аравії та Алжиру.
1811 - 7 червня 1843, Маркіян Семенович Шашкевич, український письменник, поет.
1814 - 7 лютого 1894, Адольф (Антуан) Сакс, бельгійський майстер духових інструментів, винахідник саксофону.
1836 - 19 жовтня 1909, Чезаре Ломброзо, італійський психіатр, антрополог, криміналіст, автор теорії про вроджену схильність до злочинних дій осіб з певними антропологічними рисами обличчя.
1855 - 5 серпня 1940, Дмитро Іванович Яворницький, український історик («История запорожских казаков»), археолог, етнограф («Древнейшие обыватели Южной России»), фольклорист, лексикограф («Словник української мови»), письменник («За чужий гріх»).
1861 - 28 листопада 1939,  Джеймс Нейсміт, канадський вчитель фізкультури, автор гри в баскетбол (1891).
1921 - 9 травня 1977, Джеймс Джонс, американський письменник (Дочка солдата ніколи не плаче, Звідси і у вічність).
1931 - 19 листопада 2014, Майк Ніколс (Михайло Ігоревич Пешковський), американський режисер, лауреат «Оскара» (Випускник [1967]; Хто боїться Вірджинію Вулф?, Вовк, День дельфіна).
1936 - 18 квітня 2003, Еміль Лотяну, молдавський режисер (Мій ласкавий і ніжний звір, Табір йде в небо, Анна Павлова).
1946 - Саллі Філд, американська актриса, лауреат «Оскара» (Норма Рей [1979], Потаємні місця у серці [1984]; Стальні магнолії, Міссіс Даубтфаєр, Форест Гамп).

1948 - Гленн Фрей, американський рок-музикант, композитор, співак (The Eagles: Take It Easy, One of These Nights, Lyin’ Eyes, Hotel California, New Kid in Town, Life in the Fast Lane, Heartache Tonight; соло: Smuggler’s Blues; No Fun Aloud, The Allnighter, The Heat is On, You Belong to the City).
https://youtu.be/oJx5MNjI-sI


1965 - Марина Хлєбнікова, російська поп-співачка (Рай в шалаше, Дожди, Останься).
1970 - Ітан Хоук, американський актор (Знайти і зруйнувати, Байти реальності, Товариство мертвих поетів).
1988 - Емма Стоун (Емілі Стоун), американська актриса («Магія місячного сяйва», «Нова Людина-павук», «Друзі по сексу», «Суперперці»).
1988 - Кончіта Вурст (Томас Нойвірт), австрійський співак; переможець пісенного конкурсу Євробачення («Rise Like a Phoenix», 2014).

Померли 6 листопада
539 до н.е. - Набонід, останній цар Нововавилонського царства (556-539 рр. до н. е.), з X Нововавилонської (халдейської) династії. 2556 років тому, в 70 років (нар. 609 до н. е.).
1650 - Вільгельм II (Вільгельм Оранський), штатгальтер з Об'єднаних провінцій Нідерландів (з 1647 р.). 367 років тому, в 24 роки (нар. 27 травня 1626 р.).
1656 - Жуан IV (Жуан Відновитель), португальський король (1640-56 рр.) з династії Браганса. 361 рік тому, в 52 роки (нар. 19 березня 1604 р.).
1672 - Генріх Шюц, німецький композитор і придворний капельмейстер, один з творців кантатно-ораторіального жанру в Німеччині, автор першої німецької опери "Дафно" (1627) і опери-балету "Орфей і Ерідіка" (1638). 345 років років тому, в 87 років (нар. 18 жовтня 1585 р.).
1836 - Карл X (Карл Бурбон), король Франції (1824-30 рр.); останній Бурбон на французькому престолі. 181 рік тому, в 79 років (нар. 8 жовтня 1757 р.).
1893 -  Петро Ілліч Чайковський, російський композитор ("Слов'янський марш", "Лебедине озеро", "Ромео і Джульєтта", "Пікова дама", "Іоланта", "Лускунчик"). 124 роки тому, в 53 роки (нар. 7 травня 1840 р.).

1912 - Микола Віталійович Лисенко, український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору. 105 років років тому, в 70 років (нар. 22 березня 1842 р.).
https://youtu.be/0R1jex4dCA4


1975 - Вісенте Феола, бразильський футбольний тренер, чемпіон світу (1958). 42 роки тому, в 66 років (нар. 1 листопада 1909 р.).
1999 - Деніел Натанс, американський біолог, лауреат Нобелівської премії в галузі медицини і фізіології (1978) "за відкриття ферментів рестрикції і методів їх використання для досліджеь в молекулярній генетиці". 18 років тому, в 71 рік (нар. 30 жовтня 1928 р.)