24 листопада відбулась творча зустріч сумчан з українським письменником Андрієм Кокотюхою

Він - автор 60 книг, автор і співавтор сценаріїв («Кримінальні історії», ICTV; «Чужі помилки», СТБ; «Стрингер» та «Одержимі», 1+1), журналіст і сценарист на проектах «Сніданок з 1+1», «Київський регіон», «Паралельний світ». Наразі пише сценарії для проекту «Судові справи».

r: Чому вирішили завітати до Сум?
Андрій Кокотюха: Це все сталось невипадково, мені здається. Так склалось, що я їхав у гості, а Андрій Суярко – додому (на Сумщину,-авт.). Ось ми і завітали до обласного центру. Одразу скажу, що я нічого особливого не зробив, аби мати до мене багато запитань: я чемпіон України з кількості нереалізованих сценаріїв.

r: Що для Вас – Сумщина?
А.К. Сумський край надихнув мене. Сюди я приїздив знімати документальний фільм про тогочасного рекетира, такого собі бандита 90-х, Артура Цахаєва. Історія цікава: спочатку я написав про нього невеличку замітку у газету, пізніше – художній роман. Пройшло трішки часу, і роман став повноцінним фільмом. Тому на Сумщину я повертаюсь із задоволенням.

r: Які у вас амбіції?
А.К.: Найголовніше: писати книги не для одного читача. Мій перший історичний роман «Червоний», невеликий за обсягом (близько 270-300 сторінок) охопив історію 20 століття. В часи радянської влади період козацької доби – це єдина дозволена тема для історичних романів письменникам. Я не хотів зачіпати цю тему, адже прагну, аби мої книги були актуальними для більшої кількості людей. Я завжди намагаюсь «розігріти» публіку.

r: Звідки стільки призових дипломів «Коронації слова»?
А.К.: Чесно признаюсь, я жив на ці гроші, адже за книги в Україні фактично не платять. «Коронація слова» - єдина можливість тоді отримати гроші. Якщо в 2005 курс долара був по 3 гривні, то порахуйте, скільки це, коли одна з премій коштувала 3 тисячі гривень. Я написав 2 різні рукописи під різними псевдонімами, навіть відправив у різних конвертах і з різних міст. У 2006 році я дізнався, що твір, який я відправив першим отримав 1 премію, а другий – 2 премію. Якби знали судді,  що один автор написав 2 рукописи, то точно би сказали, що досить з нього і однієї премії. Так і виявилось, що я переміг сам себе. Коли почав писати сценарії, то здобув і 3 премію. Якщо до вас хтось приїде і казатиме, що живе лише за рахунок книг: не вірте їм в жодному разі, бо автор 60 книг не може прогодувати свою сім’ю з цих мізерних коштів.



r: Яка з 60 книг для Вас найбільш важлива?
А.К.: Всі книги – мої діти. Є більш успішні, є менш успішні. Є кілька книг, які вважаю для себе поворотними, адже вони є тим новим, що я усвідомлюю, є моїм новим досвідом. «Повзе змія» - саме цією книгою я закриваю період безпросвіття 90-х. «Темна вода» - цей період допоміг мені зрозуміти, якої літератури жадають від мене українці. Вони люблять щось ірраціональне, романтичне і надприродне. «Вогняна зима» - уже історичний твір. Писався через рік після відомих подій. Я не вірив у шалений успіх цієї книги, я не хотів спекулювати на нашій недавній пам’яті. У мене як у журналіста, була своя потреба написати про це і, скоріше за все, більше повертатись до цієї теми я не буду. Окрім того, варто зазначити, що українці дуже полюбляють читати про пошук скарбів. Зізнаюсь чесно, загалом в Україні складно заробити своє ім’я.

r: Як Ви опишете менталітет української нації?
А.К.: Українці надзвичайно сентиментально-романтичні та ірраціональні. Вони мислять серцями. Наші люди спочатку йдуть до лікарні, проходять обстеження при необхідності, а потім до народних цілительок – потрібно ж перевірити діагноз. Тому в українців є такий пласт народних казок і міфології. Саме там можна віднайти романтику, пригоди, жахи. Саме на цій інформації побудована книга «Темна вода». А ще в українців є 2 мрії: знайти скарб і мати роботу сутки через троє (сміється, - авт.)

r: Чим займаєтесь у повсякденному житті на даному етапі?
А.К.: Зараз читаю гостросюжетні романи. Заробляю написанням текстів і заощаджую їх.

r: Кого з українських авторів полюбляєте читати?
А.К.: Читаю багатьох. Я, скоріше за все, єдиний український автор, який купує і читає книги своїх колег. Із сумських читаю книги Положія та Івченка. А ще, я єдиний, хто просто радіє за своїх колег, коли вони досягають успіху, і не приховує цього.