Зустріч із жителями міста відбулась 3 лютого у книгарні «Є!».

Автор розповіла, що до війни її книги виходили часто, по 2-3 кожного року, проте з початком подій на Сході та у Криму у неї почалась депресія. Внутрішній злам, думки, що література нікому не потрібна і ні на що не впливає, «загальмували» написання нових творів.

Написання роману «Свій час» тривало 2 роки, був закінчений у жовтні 2013 року, проте виданий був набагато пізніше. Це також пов’язано із зміною роботи: Яна стала фрілансером.

«Перед початком війни і окупацією півострова Крим я купила будиночок у Феодосії, проте наразі живу і у Києві. Я часто відвідую Крим, адже там лишились мої батьки. Коли захисна плівка душі наросла і перестало бути аж настільки боляче, я почала спілкуватись із видавцями. У вересні вийшла книга і російською, і українською мовами. У мене вперше трапилась така синхронізація, це здається мені чимось символічним», - розповідає Яна Дубинянська.



Каже, зараз книга стала більш резонансною – люди почали задумуватись над поняттям «час». Цей роман у літературному сенсі назвати фантастичним – цілком коректно. Для письменниці фантастика – спосіб роботи з реальністю.

Проте, на родину завжди знайдеться час – Яна – мама трьох дітей. Розповідає, раніше працювала на 4-х роботах, а зараз вистачає однієї. Найбільше часу у автора займає боротьба з її інтернет-залежністю.

«Але час на написання є завжди, питання у кількості. Я не можу не писати – це справа власного порятунку, моєї самоідентифікації», - зізнається письменниця.



У книзі є дві сюжетні лінії: сьогодення і майбутнє. В уявленні Яни у майбутньому існуватиме суспільство, де кожен матиме свій час: це суспільство індивідів, але одинаків. Головний герой книги – 37-річний письменник, часто спостерігає за плином часу, адже літературна реальність живе за іншими законами.



Також розмовляли за мовне питання. На думку Яни, кожен має право розмовляти тією мовою, якою йому зручно, але знати українську – необхідно. Для Яни мова – це інструмент для роботи, адже важливий зміст тексту. А мова – це інтимна справа кожного. Автор розповіла, що вчила українську з початку, адже на час її навчання у школі, дітей зазвичай звільняли від вивчення української за заявою батьків. Проте, коли стала старшою, зрозуміла, що українська мова – це мова соціального ліфту, коли влаштовувалась на роботу у єдину україномовну газету «Кримська світлиця». Але й російська мова для Яни також важлива – це інтимна мова творчості, щирості і відмовлятись від неї автор не збирається. Виявляється, діти письменниці з раннього дитинства вчаться розмовляти двома мовами: російською та українською.



«Чоловік у мене україномовний, я – російськомовна. Діти вільно переходять з однієї мови на іншу, не вживаючи суржику чи кальок. Думаю, що лінгвістика – наше все. Чим більше у людини вживаних робочих мов – тим краще для її саморозвитку», - вважає Яна.

А ситуація в Криму заангажована як з російської сторони, так і з української. Про дійсність на півострові ділиться автор: «Неправда, що у Криму ненавидять українців. Система як російської, так і української пропаганди працює на всі 100%. Тоді (під час анексії Криму – авт.) суспільство було дуже знервоване. Зараз усе тихо, дійсність іноді здається законсервованою. Там ледве не спалахнула війна – всі це розуміли і бачили. Там люди цінують мир і готові до компромісу. Вони ввічливі, намагаються загладити будь-який конфлікт. Часом бояться, що хтось донесе те, що непотрібно. Але є й люди, які не приховують проукраїнських поглядів. Насправді ж пляжі у Криму не пусті – мережею «гуляло» фото пустого берега Чорного моря – з другої половини липня пляжі заповнені росіянами, які бідкаються, як дорого усе в Криму. У пересічних українців ситуація, яка наразі є Криму викривлена через пропаганди обох боків. Але одне можу сказати точно – кожен кримчанин хоче миру», - розповідає з сумом Яна Дубинянська.



Також говорили і про переваги електронної книги, про релігійні аспекти у книзі: «Наразі використання електронних книг переважає використання паперових, проте завжди лишаться фанати справжніх книг, які можна полистати і взяти у руки. Мені більше імпонує використання електронних, адже графік роботи у мене нестійкий, тому я можу читати будь де – у транспорті, на роботі, біля моря. Мене запитують про мої думки з точки зору релігії – невже я бачу близький кінець світу? Проте, я абсолютно нерелігійна людина, я вірю лише у теорію розвитку людства по спіралі».

Досьє
Яна Дубинянська (народилась 21 серпня 1975 року, Феодосія, Крим, УРСР) — українська письменниця та журналістка. Пише російською та українською мовами. Мешкає у Києві. Народилася у родині студентів Сімферопольського державного університету, які пізніше стали його співробітниками. Ранні роки провела у Сімферополі, але кожне літо проводила на морі, що знайшло відображення у багатьох творах письменниці. Писати почала у 13 років. З 1990 по 1994 роки вчилася у Кримському художньому училищі імені Самокиша, потім два роки працювала за спеціальністю (художником у театрі, вела студію, малювала портрети на набережних у курортний сезон), провела чотири персональні виставки. Працювала у газеті «Кримська світлиця». У 1996 поступила на факультет журналістики у Львівському державному університеті імені Івана Франка, звідки у 1998 перевелася до Київського інституту журналістики, який закінчила із відзнакою у 2001 році. Після переїзду до Києва почала активно публікуватися у періодичних виданнях російською та українською. У 1999 році стала лауреатом літературного конкурсу видавництва «Смолоскип», в результаті чого було надруковано дебютну збірку повістей та оповідань «Три дні у Сиренополі». Заміжня, має трьох дітей.