Ну, хто мені скаже, чиї батьки хочуть, щоб їхні діти, коли виростуть, стали п’яницями? Звичайно, жодні. Володіні батьки також не хотіли, щоб він, їх первісток, радість, гордість і надія, став п’яницею. Вони мріяли: він виросте, здобуде престижну професію і стане порядною людиною.
Але після того, як мама одного разу намалювала кольоровими олівцями у Володіному зошиті красиве зелене дерево, доля розпорядилась по-своєму. Володя почав малювати.



Зачарований витвореним мамою дивом, він ніби прикипів до олівців. Малювання настільки йому сподобалось, що мрія стати художником цілком заполонила маленьку душу хлопчика. Батьки, довідавшись про прагнення дитини, не на жарт перелякались, так як вважали, що всі художники п’яниці і, звичайно, не бажали, щоб їхній син пов’язував своє життя з такою непевною професією.
Але як кажуть у народі – біда одна не ходить. У Володі, крім цієї заповітної мрії, виникла ще одна, не менш важлива за першу, а можливо, й важливіша. Він обов’язково хотів навчатись в Одесі…