29 грудня у Агенції промоції «Суми» відбулася зустріч з відомим    письменником, журналістом, професійним мандрівником Олександром Волощуком.  Організатором лекції  став міський Клуб  мандрівників, а її темою -  подорож до Південної Америки, в ході якої Олександр відвідав шість країн: Аргентину, Парагвай, Бразилію, Болівію, Перу та Чилі. Головна мета, яка досліджувалась мандрівником – тема  українців, що мешкають за кордоном.  В ході лекції слухачі могли отримати багато цікавої і ексклюзивної інформації, а також з кольорових фотографій, які демонструвалися на моніторі,  дізнатися про мальовничі міста та дивовижні, живописні краєвиди цих неповторних і самобутніх країн, котрі не відомі широкому загалу українців, їх політичну і економічну  системи, а також познайомитися з працьовитими і привітними людьми, яких зустрічав мандрівник в ході  його захоплюючої подорожі та ознайомитись з цікавими статистичними даними. Зокрема, дослідник розповів про те, що найбільша кількість українців мешкає у Бразилії, до якої протягом чотирьох «хвиль» емігрувало близько 450 тисяч наших співгромадян, а найменша чисельність у Чилі – всього 400 осіб. Зі  слів мандрівника,  його захоплююча  подорож розпочалася 28 лютого, а  першою країною, яку він відвідав, стала Аргентина, де Олександр оселився у «Будинку для всіх» в Буенос–Айресі. Це дуже цікавий мандрівницький проект, що об’єднує однодумців-мандрівників з різних країн, де вони спілкуються і діляться враженнями про побачене. Дослідник розповів, що в ході поїздок цією країною він познайомився з різними людьми, в тому числі з 90-річною Іраїдою Денікіною, внучатою племінницею білогвардійського генерала Денікіна. Крім того, мандрівка подарувала йому знайомство з представниками української діаспори в північноаргентинській провінції Місьйонес, які ведуть сільське господарство і основним доходом яких є вирощування плантацій мате – традиційного південноамериканського  напою, що є улюбленим енергетичним напоєм, майже всього корінного населення. Цікавим фактом його розповіді стало і те, що в деяких містах Аргентини можна знайти вулиці, названі на честь видатних українців, серед яких, наприклад,  Іван Франко. А в Чилі мандрівник зустрів  свого товариша, разом з яким у юнацькі роки грав у футбол в Чернігові і якого не бачив майже 25 років, оскільки той став емігрантом. В ході лекції дослідник розповів і про любов аргентинців до футболу та їхнього незаперечного футбольного кумиру Дієго Марадони.
Під час подорожі Парагваєм мандрівник  дізнався про історію Чакської війни, яку вела ця країна в 1864-1870 роках на підтримку дружнього Уругваю проти Бразилії  і Аргентини. По її закінченню Парагвай  втратив багато власних територій. Як іронічно відмітив лектор, Уругвай, який у підсумку зрадив цю країну, не відібрав її частину лише тому, що у них не було спільних кордонів. Цікавою архітектурною пам’яткою Парагваю є руїни єзуїтських місій, які є одніми  із найменш відвідуваних об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО у світі. Подорожуючи Болівією, мандрівник пройшов  пішки по «Дорозі смерті» між містами Ла-Пас і Коройко, яка вважається однією з найнебезпечніших і одночасно найкрасивіших доріг світу, побачив неймовірну красу болівійських Анд та побував на самому великому у світі солончаку Уюні, площа якого складає більше 10 тисяч квадратних кілометрів. На своїх фотографіях мандрівник закарбував красу національного одягу болівійок і яскраві національні капелюшки, в яких ходять навіть старенькі бабусі. Цікавим фактом є й те, що Президентом  Болівії є корінний індіанець Ево Моралес. 
Не залишилися поза увагою дослідника і розмальовані різними кольорами будинки у кварталі Белья Віста в столиці Чилі Сантьяго, де мешкають художники та інші творчі люди. А на українському цвинтарі в Монте-Гранде у Аргентині він знайшов могилу уродженця м. Глухова, нашого земляка Євгена Онацького, одного з видатних і найвідоміших діячів української еміграції, який стояв біля витоків організації місії УНР в Амстердамі та Римі, а також був  головою  Спілки українських науковців, митців та літераторів у Буенос-Айресі. Ще більш дивовижними є розповіді мандрівника про подорожі до Перу і Чілі, а також його піша хода по залізничній вузькоколійці, що знаходиться високо у горах  на висоті 4000 метрів над рівнем моря, в ході якої він познайомився з представниками індіанського племені кечуа та був запрошений на їх ритуальне свято, де скоштував делікатесне м'ясо лами. Побував дослідник і на озері Тітікака, а також у епіцентрі великого Чилійського землетрусу 1960 року, болівійських і  чілійських Андах та пройшов по 37 паралелі шляхом героїв роману Жюля Верна «Діти капітана Гранта». У фіналі своєї мандрівки Олександр досяг берегів Магеланової протоки і Вогняної Землі, долаючи на своєму шляху численні природні перешкоди та знайомлячись із дивовижною фауною, серед якої найменші у світі пташки колібрі, що можуть зависати у повітрі. Загалом протягом своєї подорожі, яка тривала дев’ять місяців і закінчилася у листопаді,  мандрівник  проїхав автостопом і пройшов пішки понад 23 тисячі кілометрів, з яких 1500 кілометрів  подолав водним шляхом по чилійським фіордам.  Слухаючи розповіді Олександра Волощука, кожен з присутніх мовби помандрував цими дивовижними країнами, зарядившись масою приємних вражень та отримавши позитивні емоції. Наприкінці лекції дослідник анонсував вихід у серпні наступного року нової, дев’ятої за ліком книги про його подорожі, в тому числі і до Південної Америки. Крім того, в ході зустрічі кожен охочий міг придбати книжки про його минулі  захоплюючі поїздки.



Нам вдалося поспілкуватися з мандрівником та письменником Олександром Волощуком і взяти у нього інтерв’ю.

r.:  Яка головна мета та ідея даної зустрічі?
О.В.: Мета – розповісти присутнім  про дивовижний  світ  Південної Америки та про мою мандрівку її країнами: Аргентиною, Парагваєм, Бразилією,  Болівією, Чилі та Перу, про випробування, які мені траплялися під час подорожі по 37 паралелі шляхом героїв роману Жюля Верна «Діти капітана Гранта», та ідея дослідити життя української діаспори в цих країнах.

r.:  Чи вперше у Сумах проходить Ваша зустріч у такому форматі?
О.В.: Та ні, мої зустрічі у подібному форматі у Сумах відбуваються вшосте або навіть у сьоме.



r.: Які головні теми Ви хочете донести до сумчан, з чим Ви їх хочете познайомити?
О.В.: Розповісти про ті країни Південної Америки, про які дуже мало говорять у засобах масової інформації і про які ми маємо дуже мало  уявлення, а також познайомити з життям українців, які туди емігрували.

r.: Кохання до мандрів у Вас з дитинства?
О.В.: Ну коханням це не можна назвати, скоріше це велике бажання мандрувати і пізнавати нові місця на планеті.



r.: Чи пам’ятаєте Ви Вашу першу подорож, якою вона була, чим запам’яталася?
О.В.: Ну, якщо говорити про поїздки автостопом, то першою була подорож   2002 року по Центральній  Росії,  а взагалі першою своєю  мандрівкою вважаю  велопохід  1989 року по Криму.

r.: Що  потрібно в першу чергу знати людині, яка їде в іншу країну?
О.В.: Знати історію, особливості культури і  менталітету народу тих країн, до яких ви плануєте їхати.



r.: Які потрібно в першу чергу мати  при собі речі?
О.В.: Наплічник,  спальний мішок, казанок та інші речі, що  необхідні в будь-якій мандрівці, але в першу чергу потрібно мати розумну голову.

r.: Чи завжди позитивні враження залишаються у Вас про Ваші подорожі?
О.В.: Так,  майже завжди позитивні.



r.: Чи бувають у Вас такі подорожі, про  які  Ви шкодуєте?
О.В.: Звичайно, ні. Таких подорожей у мене не буває.

r.: Яка подорож Вам найбільше запам’яталася та подарувала лише добрі враження?
О.В.: Вони всі  запам’ятовуються. Якщо говорити про кількість вражень, то найбільше запам’яталася моя Друга Далекосхідна мандрівка, коли я  у 2008 році досяг Камчатки і Командорських островів. Дуже цікавою й пам’ятною була подорож 2010 року по країнах Близького Сходу – Ірану, Іраку, Сирії, Лівану, Йорданії. Туди я потрапив ще тоді, коли там не було війни. Крім того,  у 2013-2014 роках  я побував у Афганістані та в Китаї з Тібетом. Ну, і ось остання мандрівка, про яку я розповім  - Південна Америка.



r.: Чи страшно було опинитися  на місці,  де в минулому столітті був великий Чилійський землетрус, з якими враженнями Ви туди їхали?
О.В.: Який може бути страх у мандрівника? Цей  землетрус був у 1960 році, тобто з того часу  минуло  58 років.  Мені просто цікаво було побачити те місце, де він відбувся.

r.: Чи надихають Вас на написання книг подорожі?
О.В.: Так, це моя робота, якою я із задоволенням займаюсь.



r.: Як родина відноситься до того, що Ви весь час подорожуєте?
О.В.: Звикли, вони знають, що це моя робота.

r.: Чи сумуєте Ви за Україною під час подорожей?
О.В.:  Під  час  своїх  мандрівок я отримую дуже  багато вражень, тому ніколи сумувати. Сум за батьківщиною притаманний мігрантам, але ніяк не мандрівникам.

r.: Як за кордоном відносяться до українців?
О.В.:  Добре.



r.: Чи бувають у  Вас неочікувані  та складні ситуації під час подорожей, як Ви  їх долаєте?
О.В.: Це ситуації, пов’язані з природою і погодними умовами, в які я потрапляю під час своїх подорожей. Наприклад, упродовж декількох днів може постійно йти дощ або дути сильний вітер, тому іноді буває дуже важко.  Так було в моїй останній мандрівці по Південній Америці, коли вітер повністю  пошматував мій намет в Чилійській Патагонії і мені довелося купувати новий.

r.: Чи будуть проходити зустрічі у подібному форматі в майбутньому?
О.В.: Аякже, це ж моя робота - розповідати людям про країни, які вони навіть не бачили по телевізору.

r.: Яку країну Ви  мрієте відвідати у майбутньому?
О.В.: У мене немає мрій, а є плани подорожей. Наступними моїми країнами мають стати Португалія, Іспанія, Андорра, Ліхтенштейн та Чехія.

r.: Щоб  Ви хотіли б побажати сумчанам у Новому році?
О.В.: Хочу побажати всім сприймати світ власними очима і, звичайно, мандрувати.

Підготувала: Анастасія Літвіненко