«Привіт! Я звуся Галина, працюю вчителькою, а приїхала до вас із Америки», - із жартів та родинних обіймів починала гостя спілкування із вдовами та осиротілими мамами. Наші землячки зойкали від здивування й на самих початках знайомства почувалися стримано. Втім крига скресала, і між сторонами, безперечно, виникала глибока симпатія.



Заокеанська гостя була просто удягнена, щира у спілкуванні та невибаглива в побуті. Уважно й по-жіночому співчутливо слухала печальних співрозмовниць. І лише згодом до ошелешених «дівчат» приходило розуміння, що в заокеанській українській діаспорі пані Галина постать нерядова. До неї дослухаються, вона є організатором суспільно значимих для української справи проектів.

«А як у Суми - із Америки, це ж яка далечінь! У Вас тут, певно, рідня?» - питала у молодшої за себе, та все ж літньої пані Климук її тезка - Галина Савівна Дудка, бабуня двох полеглих роменців Юри та Володі ДУДОК.



«Так, тут у мене рідня, - відчувалось по голосу, що жартує, промовляла гостя. - Раніш я знала на Сумщині пана Геннадія ІВАНУЩЕНКА (на фото навшпиньки), історика та архівіста, знаного в Україні, Канаді, США та Британії. Із Геннадієм ми познайомились у Торонто, потім, завдяки панові Іванущенку, познайомилася із сумськими волонтерами, зокрема Андрієм БУКІНИМ, Тетяною ГОЛУБ, Дмитром ЗІНЧЕНКОМ. Тепер їхала до них. Із хлопцями-волонтерами - на спілкування про військову справу, з Тетяною - про потреби родин, що осиротіли».

На землю предків
Пані Климук (за чоловіком Хом’як) - донька політичних емігрантів-бандерівців - уперше на землю предків ступила наприкінці 80-х, коли відчувалось: Радянський Союз довго не протягне, а у відносинах із Заходом намітилось потепління. Опісля частенько бувала в Незалежній, шукала рідню по крові, братів по духу. Життя в Америці посувалось розмірено: доньки, онучки, українська справа, громадська нива. Разом із чоловіком-українцем мешкали у Флориді, у затишному будиночку серед мангових заростей. Хоч і на пенсії, але відпочивати не звикла, викладала англійську в школі для емігрантів. До речі, англійську, нарівні із німецькою та французькою, пані Галина знає досконало.

В епіцентрі новітніх українських подій пані Климук опинилася у жовтні 2013-го, коли перекладачкою в команді тележурналіста Грагама ЛОЛОРА (Graham Lawlor) приїхала висвітлювати події Євромайдану. Відзнявши матеріал, англієць пакував валізи в дорогу, в останню хвилину його колега з важковимовним прізвищем Климук-Хом’як повідомила про рішення залишитись. «А я ні хвилі не сумнівався, що ви вчините саме так, бо спостерігав, як ви вболівали за справу, яку відстоює ваша найліпша молодь», - зауважив проникливий Грагам. Англійці поїхали, і саме тієї ночі українські ЗМІ наповнились тривожними вістками про «беркутівську» сваволю. До самого ранку пані Галина разом із медиками-волонтерами рятувала, вивозила й перев’язували скривавлених юнаків і дівчат.    

Повпреди української еміграції
На гостини до Сумщини за ці два воєнні роки пані Галина приїздить вчетверте. Єдиний раз як міжнародний спостерігач на президентських виборах влітку 2014-го, решту - у справах волонтерських. «З початком російської агресії закордонна діаспора охоче допомагає в екіпіруванні добровольців, належному забезпеченні госпіталів, родин полеглих і важкопоранених героїв, - зауважує гостя. - Втім, наша увага допоки зосереджується на Західній Україні. На те є причина. Зрідка у старій українській еміграції зустрінеш східняка, переважно - галичан, волиняк, гуцулів, бойків тощо. Коли «залізна стіна» радянського режиму впала, наша еміграція почала шукати контактів саме із родом або, якщо таких не залишилося, бо радянці знищували нас цілими сім’ями, шукали краян із рідного села чи місцевості… На початках війни зібрану допомогу ми передавали до Міноборони, вважали, що так найефективніше, потім прийшло розуміння: вантажі йдуть потоком, а воякам на фронті не легше, босі й голі. Тоді шукали «людські» контакти, але співпраця обмежувалась волонтерськими центрами Західної України.



Натомість східняки, не раз казала я нашим з діаспори, значно ближче до кордону з агресором, їх сини першими вступають у бій. Від слів - до діла. Сьогодні я налагоджую контакти із авторитетними волонтерами-східняками. Вважайте мене першою ластівкою, за мною будуть інші…» 

Чуття єдиної родини
Гостя смакувала селянських страв, бавилась із дітьми, у дружній розмові розпитувала про життя-буття: з чого годуються, скільки мають на трудову пенсію та витрачають на паливо, скільки коштує зібрати дітей до школи. Намагалася перекласти на американський долар.



Пані Галина зауважувала, що наші родини живуть достойно, хазяйновито, не жебрають, не опускають рук, господарюють на родючій українській землі.

За час триденного візиту на Сумщину Галина Климук поспілкувалася із сімома родинами, що мешкають у Сумах, Сумському та Роменському районах, Білопіллі та Охтирці. Зустрілася із військовиками, пообіцявши їм так само усілякого сприяння. 



Галина КЛИМУК-ХОМ’ЯК: Дуже багато українців Америки й Канади хочуть родичатися й допомагати, але у нас абсолютно інше життя. Відтак діаспора має зрозуміти, які потреби мають українські родини, що в жалобі. Що їм потрібніше: витрати на освіту дітей, лікування, комірне, облаштування помешкань? Напевно, кожна родина має свої труднощі, але є й спільне. Найважливіше - встановити контакти, взяти адреси, телефони, емейли, щоб наші родини спілкувалися напряму. То є велика справа для всіх українців по обидві сторони океану. Тільки єднання дасть нам силу і допоможе зламати хребет нашому одвічному ворогові.