15 жовтня у Сумах відбулася презентація дебютної книги молодого харківського поета і письменника Ігора ЗАРУДКА - «Матадор. Нотатки авантюриста». Як слушно зазначив сам автор під час зустрічі, на презентацію книги прийшли здебільшого люди, які її не читали. Проте це не завадило сумчанам задавати багато питань по темі і не тільки, тим більше, що молодий автор для сумської публіки досі залишається постаттю досить загадковою. Про себе і про свою першу прозову книгу Ігор Зарудко погодився розповісти спеціально для «Всі Суми».

Про Ігора Зарудка майже нічого не знає Інтернет. Це навмисна «конспірація» чи просто не доходять руки закинути якусь інформацію?

- Так якось сталося. Я не люблю про себе багато розповідати людям, якщо вони того не хочуть почути. Якщо хтось запитає, залюбки відповім.

«Матадор» - книга з реальними персонажами. Її головний герой - Ігор Зарудко. То чого ж у цій книзі більше: автобіографічних моментів чи художнього вимислу?

- Більше автобіографічних моментів. У книзі їх відсотків вісімдесят. Я намагався максимум списати цю книгу зі свого життя для того, щоб в першу чергу представити читачеві себе. Наступні книги вже будуть повноцінними романами.

У книзі головному герою доводиться прикидатися багатієм. Чи доводилося Вам робити щось подібне у своєму житті і яке взагалі ставлення у Ігора Зарудка до роскоші та брендових речей?

- Доводилося. Є правда і в другій частині цієї книги. Безумовно, колись прикидався. Як кажуть, «кидав дєшовиє понти». Щодо брендових чи просто дорогих речей, то тут вже дивлячись що це за річ: якщо це дорогий коньяк, безумовно, я – за; якщо це дорогий телефон, безумовно, я – протии. Речі мають смакувати, а не належати!

Головний герой роману багато їздить міським транспортом, де йому трапляються різні дивні люди та відбуваються дивні сцени. Він навіть говорить, що має улюблене місце в автобусі. Як склалися стосунки з громадським транспортом у Вас? Чи маєте улюблене місце в автобусі?

- Стосунки склалися так само як і в головного героя. Я дійсно багато їжджу автобусом і сиджу так само на колесі. На задньому лівому, якщо говорити точно.

Чому саме там?

- Мені колись сподобалося там їздити, тепер їжджу там завжди. Звідти все найкраще видно, як на мене, а я люблю спостерігати за людьми і «брати участь» у якихось конфліктних ситуаціях. Як ситуація про геїв, яку я описую у книзі, коли вони їли яблуко і якісь шматочки падали прямо на мене. Я вважаю, що тоді я «брав участь» у конфліктній ситуації.

А як щодо метро? Ви дійсно користуєтеся ним дуже рідко?

- Максимум раз на місяць.

Чому?

- Неба над головою немає. Я вважаю, що так чи інакше я харчуюсь небом і я не можу там думати. Метрополітен в Харкові, най мене закидають камінням, але це запах дешевих парфумів і свіжого поту. Знаєте, я не відношу себе до поціновувачів цих речей.

Щодо Ваших стосунків з міліцією: усе так погано?

- Можно не відповідати на це питання? Вже нормально (сміється). Нє, направду все нормально. Вони просто чомусь дуже прискіпливі до мене. У мене до них питань не виникає, скажімо так, це монолог з їхньої сторони. Діалогу у нас немає ніякого і ніколи не було.

Ще одна тема, яка постійно спливає у романі – співчуття до тварин (зграї бродячих собак, їжаки на узбіччі дороги). Ігор Зарудко належить до товариства захисту тварин чи просто дуже їх любите?

- Я собі так сказав: колись я обов’язково заведу собі собачку і це однозначно буде собачка з якогось притулку. Я дуже за них переживаю і навіть якщо я їх не годую, не посилаю гроші на рахунок притулків, я все рівно за них переймаюся й вони все рівно про це знають.
Я дуже сильно люблю тварин. Можливо, навіть більше за людей. Я не можу сказати, що я якийсь соціопат. Ні, абсолютно! Але тварини це для мене щось прекраснее, і я переймаюся за них усіх.
Але більше за всіх я люблю качок!

Ну і найголовніше питання по роману: хто така Марія і чи живе така у серці справжнього Ігора Зарудка?

- Так, вона існує, вона є. Це дівчина, в яку я вперше по-справжньому закохався. Вона хороша, прекрасна людина. Вона художниця. Я нещодавно з нею спілкувався. У неї, як вона сказала, ненадовго пішла душа з тіла, але зараз вже все нормально. Знаєте, кохання воно як і будь-яка хвороба не приходить, ми просто стаємо його якимись переносниками.
Найрозповсюдженіше запитання, яке мені з цього приводу задають: «Можете скинути фотографію Марії?» Я звісно нікому нічого не скидаю. Думаю, вона не хотіла б щоб я показував її як пам’ятник Лєніну якимось туристам.

Над «Матадором» ви працювали два роки. Натомість журналістові одного сайту зізналися, що хочете писати три книги за рік. Над чим зараз працюєте? Про що буде наступна книга Ігора Зарудка?

- Гірка правда нашого життя в тому, що ми маємо писати вдвічі більше ніж ми пишемо. На 45 мільйонів українців у нас дуже мало письменників, я вважаю.
Наступна книга, це буде роман абсолютно ніяк зі мною не пов’язаний. Можна саказати, вигаданий. На сьогодні рукопис вже завалив за половину. А от сюжет наступної книги я поки-що хочу тримати у невеличкій таємниці. Загалом, це буде книга про людину, яка любить робити добро «бєзвозмєздно».

Ігора Зарудка знають ще й як організатора фестивалів «De Libertate» та «Йогансен-Fest». Чи працюєте зараз над якимось проектом?

- З оргкомітету «De Libertate», так сталося, що я вже пішов. Він перейшов трохи в інший формат і на тому я поставив для себе крапку в цьому проекті. Стосовно «Йогансен-Fest», ми провели його нещодавно втретє і, звісно, плануємо проводити його і надалі. Ми хочемо зробити хороший якісний український бренд цим фестивалем і запрошувати до участі таким чином якомога більше письменників.
Нових якихось фестивалів не планую. Це дуже невдячна справа. Я волів би займатися виключно «Йогансен-Fest» і вкладати в нього всю свою душу. Розгалужуватись на два-три фестивалі на рік – не правильно, як мінімум.

Крім усього цього, Ви захоплюєтеся футболом та велоспортом. Куди частіше за все їздить Ігор Зарудко?

- На футбол на велосипеді (сміється). Ми катаємося з друзями, у нас часу не дуже багато, але їздимо. У ліс їздимо. У Харкові таких місць вистачає. Поки що.
У футбол граємо. У нас є письменницька команда – ЛЗУ – і ми беремо участь у багатьох турнірах. Нещодавно грали у Металіст-Лізі. На зимовий період плануємо тренуватися, щоб на осінь дати хороший бій, можливо, в тій-таки Металіст-Лізі.

Ви друзі з Сашком Ушкаловим. Він же писав передмову до «Матадора». З ким ще з українських письменників товаришуєте?

- В силу своєї роботи, я вже років п’ять влаштовую всілякі презентації, тому я товаришую з багатьма сучасними українським письменниками. Виділяти когось окремо своїм другом, братом і так далі я особисто не можу. Проте можу сказати кого я щиро люблю й поважаю. З Сашком Ушкаловим ми дійсно дуже сильно товаришуємо. Він написав мені передмову до книжки. Назвав «Буковські-джуніор». Я, коли прочитав цю передмову, це мене спочатку розсмішило, потім здивувало, а потім я подумав: «Чому б і ні? Це його думки! Чого я буду заперечувати?»
Поважаю Сергія Жадана, капітана нашої літературної збірної, обожнюю Тараса Прохаська, він, як на мене, один з найгеніальніших письменників сучасної української літератури, безумовно, люблю Юрка Іздрика, ну і т.д., т.д., т.д.