Володимир Федорович СЕМИСЯГА, історик, громадський діяч, викладач Луганського національного універсітету ім. Т. Шевченка, голова Луганського обласного об'єднання “Просвіта”, свідок пов'язаних з окупацією подій і активний борець проти сепаратизму, який був заарештований, відсидів в камері смертників у сепаратистів 55 днів, дивом врятувався. Нещодавно приїздив у Суми, зустрічався з представниками патріотично налаштованих сил, із старими знайомими та друзями.

МЕНЕ, ЛУГАНЧАНИНА, З ВАШИМ МІСТОМ БАГАТО ЩО ПОВ'ЯЗУЄ. Приїхав у Суми цього разу на запрошення архієпіскопа Сумського і Охтирського Мефодія. Ми з ним знайомі ще з тих часів, коли він сприяв побудові кафедрального Свято-Троїцького собору у Луганську. Ми тоді зустрічались, спілкувались. У Сумах мешкає Микола Васильович ГРЕК — людина, яка очолювала спротив путінській агресії. У 2014 р. він очолював у Луганську управління СБУ. Багато сумчан борються за Донбас в лавах батальйону "Айдар".

СЕПАРАТИСТИ ТИМЧАСОВО ПЕРЕМОГЛИ З ВИНИ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ. Можновладці наші тільки чубились між собою, не згадуючи про Україну всі 24 роки! Треба розуміти, що нація, держава — це насамперед мова. А на Луганщині і взагалі на Донбасі послідовно закривались українські газети, школи. Навіть в останні роки зростала кількість росіян — це процес, який був організований штучно. Тому легко було спровокувати виступи “за второй государственный язык», тобто проти української мови, української свідомості, всього українського. Так призвели до появи Януковича із тим “ПИСУАРОМ” і до наступних подій. Треба зазначити, що Путін не очікував на спротив, який вчинила переважно молодь, майже діти, ті, хто народився вже в Україні, а не в СРСР.



ЄДИНИМ СТРУКТУРОВАНИМ ОСЕРЕДКОМ СПРОТИВУ БУЛА “ПРОСВІТА”. Ми блокували горезвісний референдум, закликали не йти. Наш заклик сприйняла переважно молодь. Старші люди пішли голосувати за другу державну мову, а ніяк не за ЛНР. Російська пропагада добряче промила мізки людям, яки звикли вірити телевізору, а не здоровому глузду. На Луганщині навіть траплялись мітинги за російську мову. Там була агентура, підтримували афганці, чорнобильці, профспілкові діячі і всі наближені до влади. Брали участь навіть голови районних рад — Первомайська, Алчевська та ін. Додайте вплив Московського патріархату, деструктивну роль багатьох російськомовних жінок — на Донбасі багато змішаних шлюбів. Простій людині важко було зорієнтуватися в цьому хаосі. Окупація  планувалась заздалегідь. У 2014 р. на території Луганщини не залишилось жодного значного військового формування. - а було військове училище, стояла танкова частина. Державного кордону  фактично не було.

Сепаратистський рух можна було знищити відразу, як тільки з'явилась реальна загроза захоплення, але влада вагалася. Але ж на момент окупації вже було сформовано підпільну патріотичну групу “Луганці-Шевченківці”, до якої увійшли члени “Просвіти”, викладачі та студенти універсітету та просто багато чесних, свідомих громадян. Ми збирали інформацію про діяльність т.з. “Высшего совета ЛНР» і мій 15-річний син пересилав електронними засобами в Київ для працівників СБУ. На окупованій території ми росповсюджували листівки, робили на стінах написи на кшталт: «Луганськ — це Україна!». Тримали зв'язок з батальоном «Айдар», попереджали про напади на українські війська та стратегічні об'єкти. З нами співпрацювали відставні військові, міліціонери. Через сепаратистські  пости переправляли гуманітарну допомогу нашим військам, пересилали прилади нічного бачення. Акумулятори, батареї, тощо. Просто давали хабаря сепаратистам, а тих вже не турбувало, куди і що ми веземо.

ПРО АРЕШТ І ВТЕЧУ РОЗПОВІМ СТИСЛО. Заарештували мене 23 червня 2014 р. Подзвонила незнайома людина, попросила вийти для зустрічі на двір — і я опинився в камері. Смертників, як виявилось. Людей тут катували, а потім вівозили “в кар'єр”, тобто на розстріл. Мене допитували, шантажували, погрожували. Хотіли заманити до Луганська сім'ю, яку я завчасно відправив до Києва. Для цього поширили чутку, що Семисяга помер! Але через деякий час мене за станом здоров'я перевели працювати на кухню. Втекти допомогли проблеми з електрикою. Розблокувалися електричні замки, не працювали камери спостереження. Через цей безлад і врятувався. А через три дні вже спостерігав, як в місто входить колона російських регулярних військ і такі собі жіночки передавали їм списки “укрів”, з якими слід “разобрацца”. На українську територію потрапив наприкінці серпня.

РОБЛЮ ВСЕ, АБИ СКОРІШЕ ПОВЕРНУТИСЯ НА РІДНУ ЛУГАНЩИНУ. Зараз викладаю в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова в Києві, але підтримую зв'язки із просвітянами Луганщини. Ми готуємо великі збори, щоб відновити “Просвіту”. Нажаль, прізвищ активістів, патріотів, які працюють заради цієї мети, назвати не можу, але їх багато, ми — сила. Для відродження України ми вимушені виховувати громадянина  всупереч державі.