1 березня 2017 року військові й козацькі побратими та друзі провели в останній шлях 24 річного Артура Абрамітова - гранатометника 15-го окремого мотопехотного батальйону "Суми". Боєць добровольно пішов відстоювати цілісність нашої держави. 30  березня 2016 року він підписав контракт на службу у Збройних Силах України.



27.02.2017 року в інтернет-новинах Сумщини з'явилося повідомлення: "Військовослужбовець знаходився на бойовому чергуванні. Був проведений обстрел із мінометів калібру 82 і 120 мм, РПГ та стрілецької зброї. Під час обстрілу Артур отримав поранення, несумісні з життям". Скупе лаконічне військове повідомлення пекучим болем пройшло через серця козаків і друзів, з котрими боєць пліч-о-пліч крокував стезями життя.



Артур народився 15 липня 1992 року. При хрещенні він отримав ім'я Андрій.
Артур був єдиним сином у родині. Зростав здоровим і життєрадісним. З дитинства мріяв стати гарним футболістом і зал юбки займався спортом.

Було у майбутнього захисника України ще одне захоплення - козацтво. До лав Сумської паланки Міжнародної громадської організації "Козацтво Запорозьке" Артур вступив у 2007 році, навчаючись у 9-Г класі ЗОШ І-ІІІ ст. №18 м. Суми. Прислухався до розов дорослих козаків, зацікавлено переймав їх досвід, вміння та навички. Згодом при школі було створено дієвий учнівський козацький підрозділ паланки, яки йочолив Марзпет Маргарян. Джура Артур Абрамітов дуже пишався своїм першим козацьким званням. Брав активну участь у багатьох козацьких заходах. Не пройшло й року як заповзятого джуру знали чи не всі Тамани дорослих структурних підрозділів паланки. Згодом Артур став першим помічником свого заставного і його кращим другом.



Учнівську козацьку заставу у складі заставного Марзпета Маргаряна та джур Артура Абрамітова, Бориса Березовчука, Дениса Ковальова, Павла Ситніка та Корнієнка Андрія ставили за приклад на багатьох Малих і Великих радах Сумської паланки МГО "КозацтвоЗапорозьке".

У 2009 році він вступив до навчально-наукового институту фізичної культури Сумского державного педагогичного университету ім. А.С. Макаренка. Артур став членом студентсь когокозацького нанкового товариства МГО "Козацтво Запорозьке". Зацікавлено займа вся вивченням й осучасненням бойової козацької спадщини. Брав активну участь у багатьох масових заходах.



15 жовтня 2010 року джурі Артуру Абрамітову за заслуги перед козацтвом було присвоено звання значкового (старшого сержанта) та нагорожено Почесним знаком Міжнародної громадської організації "Козацтво Запорозьке", яким він завжди дорожив. Приймав участь у десятках козацьких заходів. Досить часто Артур діяв у повному складі своєї застави, яка на той час була кращою серед усіх студентських і учнівських козацьких громад.

12 жовтня 2012 року йому було присвоено Чернове звання - вістун (прапорщик). Артур Юрійович із задоволенням відвідував краєзнавчі музеї  обласного центру, м. Ромни та с. Пустовійтівки. Черпав у них богато нової інформації про діяльність Петра Калнишевського. Відвідував  погранзаставу його імені.



12 липня 2014 року Артур Абрамітов отримав звання - чотар (старший прапорщик). Став ще більше часу віддавати козацтву.
Своїм незгасимим ентузіазмом Артур запалював інших. Був завжди цілеспрямованим, веселим і життєрадісним. Знав для чого жив і працював. Ніколи не залишався байдужим до порушення кордонов України.

Тож, 30 березня 2016 року він цілком осмыслено підписав контракт на службу у Збройних Силах України і буз зарахований бійцем 15-го окремого мотопехотного батальйону "Суми". Служивгранатометником. Гарно володів свою зброєю. Під час бойових дій виявляв хоробрість, рішучість, витримку, стійкість, мужність і відвагу.

За досить короткий час здобув повагу серед молодих і зрілих воїнів. Боєць Владислав Кузьменко згадує: "Артур став прикладом для наслідування. Ми добре знали один одного. Чотири місяці прожили в одной кімнаті. Він був дуже хоробрим і добрим воїном, а ще кращим - другом. Завжди надавав мені й іншим бійцям допомогу, а також підтримував морально. Він ніколи не боявся. У бою виявляв холоднокровність, а при жахливих обставинах - жартував. Завжди я бачив на його обличчі посмішку. Посмішка, спрямована на ворогів, була хижою. До друзів він посміхався так, що серце тануло. Ми доверяли йому й поважали за це".



Багато з бійців відзначають його життєрадісність і готовність прийти на допомогу. Так, наприклад, Сергій Божко, розповів як "17 лютого його поранили і боєць Артур кинувся до нього й надав першу медичну допомогу та заспокоїв. Він умів заглянути в душу кожного бійця і завжди втихомирити його. Сам виглядав бадьорим і життєрадісним. Своєю позитивною енергетикою заряджав усіх своих друзів і бійців мотопехотного батальйону".

Розповідаючи про Артура, командир 15-го окремого мотопехотного батальйону "Суми" Александр Мордванюк, насамперед відзначає такійого бійцівські якості як відважність, вправність та відданість військовій справі. Командир з помутним сумом говорить, що "є такі військово службовці, яких ніхто не помічає. Такі бійці тихо виконують свої обов'язки та накази командирів. Зовсім іншим був Артур Абрамітов. Завжди впевненим і веселим, готовим до виконання будь-якого завдання. Був абсолютно позитивним воїном. Він загинув від куль у бою - як герой, не ховаючись від ворога".

Командир 2-ї мотопіхотної роти 15-го окремого мотопехотного батальйону "Суми" Олег Кабанов згадує останні хвилини життя хлопця: "У цей день відбулося  звичайне борове зіткнення з противником. Артур знаходився  на бойовому чергуванні. Служив на посаді гранатометника. Його обов'язком був надійний захист блокпосту. Після того, як боєць влучно відпрацював гранатометом, по ньому відкрили вогонь з ворожих кулеметів і мінометів. На превеликий жаль ворог стріляв прицільно. Гранатометник Артур отримав поранення у голову і груди. Доставити до шпиталю не встигли".

Отже, до останньої хвилини життя виявляв безстрашність, незламність козацького духу та віру у правильность своих дій.

Першого дня весни 2017 року в Спасо-Преображенскому кафедральному соборі воїна АТО Артура Абрамітова відспівали. Траурна процесія майже з тисячи городян провели воїна до Алеї Почесних громадян Центрального кладовища міста.

Сумчани проводжали свого земляка-героя в останній шлях - до Бога - сльозами, добрими словами, квітами та оплесками, стоячи на колінах.
Переконані, що пам'ять про артура житиме у сериях побратимів і друзів доти, доки нагадуватимуть про нього справи, які він разом з ними вершив. Сьогодні ж ми поділяємо біль і висловлюємо щире співчуття Інні Анатоліївни та Юрію Олександровичу - батькам Артура.
Світлапам'ять про Героя назавжди залишиться в наших серцях.