Інтуїція

Стогне бабця у лікарні –
Заболіла спина.
Лікарі є нині й платні –
Розпитала сина.
Ось і черга вже підходить
Щоб заходить бабці,
Та вона чомусь взуває
Білесенькі капці.
«Ой, бабусенько, ну що ви?
Є ж у нас бахіли!»
«Відчуваю, знадобляться
Як почую ціни!»

Юлія Еней

*  *  *

Усміхається собака:
– Ще  учора я так плакав,
Та радію я  віднині
Чим завдячую людині.

Подружився зі Степаном –
Почуваюсь справжнім паном.
Той Степан мені так годить:
На прогулянки виводить,

Тричі в день мене годує,
А як вип'є, ще й  цілує.
От, спасибі карантину,
Бо загнувся би під тином.

Світлана Петренко

Екзамен

На екзамени до вузів
всі студенти раді.
На таланти розумові
щирі та багаті.
Якось я згадав свої
таланти розумові,
та останній свій екзамен
з російської мови.
Вчитель хлопець був порядний,
мав думки здорові,
вмів студентів розуміти
на доброму слові. 
Ви сначала не волнуйтесь.
Побеждает смелий.
Пане вчителю, сегодні
я такий веселий!
Та як встану, заспіваю,
хочуть чи не хочуть, 
то на вашому столі
олівці підскочуть.
Будуть з зошитами дружньо
довго танцювати.
Ніколи екзамен буде
Вам тоді приймати!
Вчитель ніжно посміхнувся.
Як таке забути?
Бо не хочеться байдужим
до студента бути.
Вот, смотрю на вас, любуюсь,
парень Вы точковий,
только сильно уморили
украинской мовой.
Нашим русским язиком
надобно гордиться,
С кросотою слов его
врядли кто сравнится.
Пане вчителю, цю казку
ще й до вас казали,
український наш світогляд
вічно руйнували.
Так політики на слово
щирі та багаті.
Де не слово - обіцянки,
дуже ж язикаті.

Володимир Павленко

В зоопарку 

В зоопарку - люди, діти.
Літне сонце гріє.
Сонячному дню такому
люд сповна радіє.
Подивись, яка красуня,
любий мій юначе!
Недалеко в клітці  Петрик
диво_мавпу баче. _
Подивись, яке волосся,
яка тільки шкіра!
Які ніжні, добрі очі,
яка ж вона мила!
Ще колись писали вчені,
я читала, синку,
Наче людство наше
вийшло із тваринки.
Посміхнувсь матусі Петрик: 
Як це, мамо, чуєш?!
Тут не тільки що людину,
мавпу - й те здивуєш.
Зрозумів, чому гоління
полюбляє тато.
Бо не хоче знову татко
мавпою та й стати!

Володимир Павленко

*  *  *
Увімкнули одночасно
Скайп та інтернет.
Дід та баба розмовляють
Ніжно тет-а-тет.
Про кохання до нестями
Линули слова.
Пригадалися покоси
І густа трава.
– Може, ми…– дід бабі мовить,–
Всесвітом – в  круїз?
Маю, звісно, я у схові
Декілька валіз.
До під’їзду вмить примчуся,
Як юнак, мадам!
Ви ж – на лавочці присядьте,
Я вам знак подам.
Бабця – щип себе за палець:
– Ні, таки не сплю.
Дід аж тулиться до компа:
– Я...  я Вас люблю!
Вирушаємо негайно,
Що тут міркувать!
Хто сказав, що дев’яносто –
Це не двадцять п’ять?!

Світлана Петренко

Диво   

"Дід Іван - ще той мужчина!"
Баба скаржиться Галина. 
Біля нашої криниці
кожну стереже спідницю.
До роботи - дуже хворий,
до жінок - завжди бадьорий.
Я - до хати, він - із хати.
Треба діда рятувати.
Якось вранці диво баче,
та від дива ледь не плаче.
"Що, мій любий чарівник?"
"Бачиш, чуб раптово зник.
Розчинився, наче хмари.
Це твої жіночі чари!"
"Що ти, Ваню, це - якраз
друга молодість у нас."
"Я ж без чуба ну ніяк,
кажуть люди, не козак!"
"Що я чую, мій мужчина!
Ось нарешті я - єдина!"

Володимир Павленко