Мистецтво і машинобудування, на перший погляд, сфери далекі одна від одної, та водночас вони мають багато спільного. Точність форм, об’єм і найголовніше – наполеглива й копітка праця як нероздільний компонент творчості й виробництва. Щоденний творчий пошук, нові погляди на звичайні речі та явища, накопичені знання та досвід і, звичайно, натхнення і постійне прагнення досконалості й гармонії.

Цього року концерну «Укрросметал» виповниться 20 років з дня заснування, АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» – 50, а Полтавський турбомеханічний завод відзначить свій 125-й день народження.

25 квітня святкуватиме 70-річчя заслужений художник України, відомий живописець і графік, уродженець Сумщини і справжній талісман концерну «Укрросметал» Микола Васильович Сіробаба.

r.: Миколо Васильовичу, що для Вас ювілей і вік взагалі?

М.С.: Вік це, перш за все, відповідальність. В юності ми про це не думаємо. Живимо, пливучи за течією. Вважаємо, що все прекрасно, і здається, що так буде вічно. А потім настає переломний момент – розуміння того, що повернутися назад уже не можна. Не всі звертають на це увагу і замислюються над тим, для чого вони прийшли у цей світ.

Щодо мене, то з кожним роком я все гостріше відчуваю відповідальність. Чим довше живеш, тим краще розумієш, що за все потрібно платити. Власний ювілей мене дещо страшить, адже маю дати відповідь на питання: що я зробив,марно чи з користю прожив цей час? Вперше такі питання у мене виникли на межі 50-річчя. Я провів ювілейну виставку в Києві, а по завершенню заходу, уже вдома, записав: «Сумно, прикро, клопітно, втратно…»

Готуючи виставку, намагаєшся відірватися від буденності, піднятися і подивитися на себе зі сторони. Побачити себе очима глядача, прослідкувати його реакцію, а потім зробити висновок. Коли повернувся до Сум, виникло запитання: заради чого долав ще один щабель, вдосконалювався? Виявляється, це нікому не потрібно.

r.: Глядачі настільки непідготовлені?

М.С.: На той час, після розпаду СРСР, таке явище виглядало тимчасовим. Але минуло десять років, я знову зробив виставку в тій же залі - і вжахнувся: той стан перейшов у затяжну хронічну форму. Зараз, наближаючись до чергового, десятилітнього етапу, усвідомлюю: такий стан може бути невиліковним. Хворобливе явище в суспільстві набуло таких форм, які б не приснилися у найстрашнішому сні. Хто міг уявити, що між словами «Україна» і «Росія» з’являться сполучники «загарбник», «агресор», «ворог», чи щось подібне. Це взагалі абсурд! Саме у цьому контексті виникає питання: а навіщо мистецтво? Яка його роль і чи є від нього користь? Ось у чому трагедія митця.

r.: Говорять, що митець – раб свого таланту.

М.С.:Я називаю це хворобою. Коли приходжу до концерну в суботу чи у святкові дні, а виробництво не працює, то мене запитують: «А чого це Ви тут?» – відповідаю: «Муза вихідних немає, вона постійно в дії».

r.: Ви приходите до майстерні ще до восьмої ранку. Це звичка?

М.С.: Я десять років працював на виробництві, займався промисловим дизайном. Підприємство вимагало бути серйозним. Так організованість і дисципліна стали моєю сутністю.

В концерні працювало багато вихідців із заводу електронних мікроскопів, і я почувався у цих стінах по-домашньому. Запропонована в «Укрросметалі» робота виявилась цікавою - так залишився працювати тут надалі і став невід’ємною часткою цього колективу і навіть його своєрідним талісманом.

Концерн «Укрросметал» – відомий бренд у місті, це зобов’язує до відповідної поведінки, зовнішнього вигляду, думок і, безумовно, творчих результатів. Співпраця з виробництвом переросла у рису характеру і навіть більше – у долю. Сформувалось непідконтрольне свідомості відчуття прихильності, яке не можна пояснити, проаналізувати, виміряти.

r.: Що для Вас означає бути митцем, художником?

М.С.: Це не професія і не спосіб забезпечення матеріального достатку - це можливість дихати і чекати завтрашнього дня. Дуже важливо, щоб хотілося йти на роботу. «Оце хочеться» – рушійна сила для життя, його результативність і покликання. Важливо знайти себе, і тоді робота стає формою активного існування. Яскравий приклад тому слова мого викладача: «Жодного дня без етюду». Він звечора готував полотно, фарби, пензлі, ставив натюрморт, а вранці, як тільки дозволяло денне світло, починав працювати. Прожив він більше 90 років. Ось що дає жагу до життя. Митець інколи забуває про їжу і втому, просто дихає своєю роботою. Такі люди зустрічаються і на виробництві. Професія не є набором знань, навичок та інструментів. Це спосіб життя.

r.: Розкажіть про Ваше бачення світу.

М.С.: Світобачення формується самим життям. Те, що пізнавав в дитинстві, в школі, вузі, армії, повсякденному житті, читаючи, слухаючи, переглядаючи все, що викликало зацікавленість. З часом з’явилися пріоритети. Саме з цих компонентів складається тема в творчості. Це не можна зробити штучно. Наприклад, деякі сучасники говорять: «Сьогодні я напишу полотно про революцію, чи працю селянина…». На будь-який смак такий майстер «зліпить» картину, але вона не міститиме власного бачення - лише запозичення. Теми і образи формуються на основі внутрішнього світу. Для мене завжди були цікавими багатошарові думки в зображенні. Завдання мистецтва - підштовхнути глядача до власних висновків. Оцю глибинність художнього твору краще прослідкувати в поезії, коли в строчку вміщається цілий світ. Мене захоплює метафоричність віршів Ліни Костенко.

В студентські роки багато разів бував в Третьяковській галереї, і, коли мене зацікавлював певний твір, я залишався біля нього, поряд проходили екскурсійні групи і кожен мистецтвознавець додавав до розповіді нові деталі та подробиці. Тоді зрозумів, як багато може бути закладено в одній картині.

Щодо власних виставок, то інколи відвідувачі розповідали свої сюжети до моїх картин, які узгоджувалися із зображенням, і це надихало. Накопичений досвід та переживання збігалися у глядачів різних вікових груп і професій, і вони починали розмірковувати по-іншому, бачити багатошаровість, «друге дно».

r.: У Ваших творах прослідковуються міфічні елементи. Це теж частина світогляду?

М.С.: Згадайте, який світ образів у Гоголя, Булгакова … Роман «Майстер і Маргарита» – твір-вигадка, але цифри, події, імена запозичені з Біблії, переказів, легенд і міфів. І коли занурюєшся в дослідження, то все веде до еллінів – розквіту Стародавньої Греції. Епоха Платона й Аристотеля. В ті часи ця інформація була зафіксована, а народилася вона значно раніше. Греки багато запозичили у шумерів. Добре, що джерела дійшли до наших днів. Італійське Відродження, засвоївши кращі зразки греків, явило нам свій погляд на світ. Думаю, ще не одне покоління буде звертатись до цих досягнень.

На наших землях жили язичники, але мандрівники з Греції, яким довелося побувати на цих територіях, захоплювалися обрядами, звичаями і міфологією етносу північного Причорномор’я. Міфічність є нашою сутністю. Народні звичаї, традиції і обряди сповна збереглися в купальських дійствах. В моєму творчому доробку ця тема займає почесне місце. Це суто язичницьке свято. Християнство об’єднало святкування Купала і день народження Іоанна Предтечі.

Інколи мене звинувачують в ускладненості творів. Глядачам варто розвиватися, думати, порівнювати і таким чином розширювати світогляд.

r.: Співробітники концерну відзначають, що Ваші картини стали яскравішими і більш магнетичними. У чому секрет?

М.С.: Творча людина має працювати вдвічі більше, ніж від неї вимагають. Пам’ятайте, картини розмовляють одна з одною, гармонуючи контрастом фарб. Зала з картинами – середовище енергетичне. Помічаю, що і люди поряд змінюються, потрапляють під дію цього поля. В кольорах я себе стримую, оскільки з роками зір погіршується, а бачення залишається тим же.

r.: Коли можна буде побачити Вашу нову виставку в Києві?

М.С.: Відкриття заплановане на 29 травня. Планую включити до експозиції роботи попередніх періодів.

r.: Яким Ви бачите майбутнє нашого підприємства?

М.С.: Хотілося б, щоб Суми не втратили таке знакове підприємство. Раніше це був Всесоюзний інститут компресорного машинобудування. На плечах колективу концерну лежить велика відповідальність перед жителями міста.

r.: Дякую за щиру розмову і бажаю Вам жаги до життя, міцного здоров’я і довголіття.

ІД