Цікавлячись юридичними та навколосудовими новинами спостерігаєш, що все більшу частку в них отримали не професійні дискусії чи наукові дебати, а надзвичайні події.
Ми маємо систему судочинства побудовану на принципах законності та неупередженості (принаймні так вказано в конституції та законодавстві про судоустрій). Чому ж лента новин про суддів складається у зовсім невтішну картину?
Резонансні вбивства суддів Зубкова, харківського судді Трофимова та ще більш резонансні розслідування (справа Павліченків). Побиття суддів в Луганську (3 січня), в Кременчуці (12 січня), в Ужгороді (14 січня).

Ці новини та їх обговорення свідчать про дві небезпеки:
- держава не може захистити своїх слуг суддів;
- ставлення населення до суддів майже виправдовує насилля над ними сприймаючи це не як злочин, а як відплату.
І це ще без повідомлень про суддів-хабарників та мажорів від судочинства.

Очевидно, що такий стан речей склався не без вини самих суддів і не за один рік. Але закріпила його судова реформа, яка зробила суди залежними, а замовні процеси можливими.
Тут постає майже хрестоматійне питання: чи може багато справедливих судових вироків переважити кілька несправедливих, але розтиражованих ЗМІ?
Ніхто ж надто не приховував, що арешт і засудження лідерів опозиції є політично вмотивованим. Навпаки, це було сигналом, пересторогою для інших.  Але законність і справедливість не повинні так сильно розходитись, тим більше протиставлятись.
Рішення судів не часто подобаються всім, але дбати, щоб вони сприймались більшістю населення і є завданням держави, це і є показником легітимності судової влади.
Суди ж з власної волі чи за вказівкою ухвалюючи неоднозначні аж до абсурдності рішення продовжують чекати шани та поваги від суспільства.
Зараз багато йдеться про гарантії безпеки суддів, але кількість бійців охорони не зможе гарантувати спокій. Недоторканість судді має забезпечуватись пошаною до цієї посади та осіб, що її обіймають.
Наші сумські суди теж додають вогню полум’я.
За повідомленням інформаційних агентств за трафаретне графіті, на якому з червоною цяткою на лобі зображена «особа якій ми всі співчуваємо» (з вироку)  14 січня 2012 року Зарічний суд засудив сумчанина Володимира Никоненка до одного року обмеження волі.

Можна по різному ставитись до стріт-арту, але рік за гратами це занадто. 
Не можу згадати кого мены нагадуэ це обличчя )
В Єдиному реєстрі судових рішень вирок ще не з’являвся.

Обласна прокуратура, правда, спростовує цю інформацію. Але наші судді могли.
Судові рішення, які не зрозумілі населенню, не сприймаються ним як справедливі небезпечні втратою довіри до будь-якого рішення суду.
Ілюстрацією є «справа Павліченків».  Спротив судовим рішенням зі сторінок форумів вийшов на вулицю. Справа Павліченків стала лакмусовим папірцем довіри до суду і показала її повну відсутність. Такі справи вимагають неупередженого розгляду, але хто в Україні вірить в справедливий суд?

Невідомо, як наші суди збираються повертати повагу народу, але збереження існуючого стану стає небезпечним не лише для судової влади, але і для суддів особисто.
Сумщина: в межах права