Як свідчать результати різноманітних соціологічних досліджень, сьогодні сумарний рейтинг правлячої партії та усієї опозиції не перевищує 50%. Більшість українців просто стомилася від виборів і ставляться до цього процесу не як до можливості впливу на політичну ситуацію в державі, а як до перспективи власного підзаробітку.

Утім, поки пересічні українці, за порадою Миколи Азарова, беруть лопати в руки і саджають картоплю, мажори-олігархи за допомогою цих же лопат гребуть гроші з бюджету, який ми з вами вхолосту наповнюємо.



Тягнути з бюджету вже навчилися у різний спосіб. Та останнім часом все більшої популярності й «легальності» набувають офшорні схеми.

Президент Віктор Янукович своїм особистим прикладом з розмиванням власності у Межигір’ї між кількома офшорними компаніями натякнув і дав зрозуміти усім «нормальним пацанам» – офшоркам дано зелене світло і відтепер саме на них покладено важливу місію «економічного розвитку» України. Вони ж, скоріше за все, забезпечують і зростання такого показника як «притік іноземних інвестицій».

Головна мета створення офшорних компаній – можливість реалізації спеціальних схем переміщення фінансових та майнових активів. Офшорок існує велика кількість.

Найбільш поширені в міжнародній практиці офшорні схеми можна умовно поділити на три категорії: мінімізація податкового тягаря, виведення капіталу за кордон, приховування реального власника бізнесу чи нерухомості.



Офшорки купують українське

Зазвичай, вітчизняні фінансово-промислові групи використовували таку схему: експортний товар, вироблений на вітчизняному підприємстві, продавався офшорній компанії за зниженою ціною. А на підприємстві-виробнику залишалися «рожки да ножки».

«Зароблених» коштів вистачало на таку-сяку зарплату і мінімальні податки. Зокрема, таким шляхом розвивалася вітчизняна металургія. Заробіток українського металурга – це третина від середньосвітового рівня зарплати у галузі. Це при тому, що беруться до уваги показники і слаборозвинених країн.

Часто подібні трюки використовували з державними підприємствами, коли певні фінансові групи лобіювали призначення потрібної людини на посаду керівника. Клерки з Фонду держмайна отримували «мзду» і заплющували очі на офшорні оборудки «менеджерів». Часто отримані від оборудок гроші йшли на процес приватизації держпідприємства або на підтримку процесу безмежно довгого використання державних активів на користь приватних власників.

Усім відома ситуація, коли «приватівський» менеджмент «Укрнафти», використовуючи наявні протиріччя між різними гілками влади, розпоряджався частиною формально державної нафтогазової галузі України на свій розсуд. Та ці хлопці принаймні мали в «Укрнафті» свою частку у 42%.

А от титанову галузь в оренду (читай: «за горло») взяли офшорки Фірташа. Він навіть не робив спроб її приватизувати. Для чого приватизовувати те, чим і так володієш. Уряд Тимошенко довго і безуспішно намагався витиснути Фірташа із власників титанової галузі, проте українські суди більше дослухалися до інших аргументів. Кажуть, що такими аргументами були офшорні гроші, які й відкривали орендаторам додаткові можливості національної юриспруденції. Лише зараз Віктор Янукович дозволив приватизацію титанових підприємств.


Де живуть офшорні капітали?

Кіпр, Британські Віргінські острови, Багами і Сейшели, Гібралтар, Гонконг, штат Делавер, Бєліз, Домінікана. Найпопулярнішими офшорними зонами для українських бізнесменів є Кіпр та Британська Віргінія.




Ноу-хау від Януковича. Офшорки обслуговують бюджет


Після приходу до влади Віктора Януковича вітчизняні спеціалісти з офшорного бізнеса освоїли ще один вельми привабливий аспект цієї справи. Тепер офшори домінують у державних  закупівлях.

Інтернет-проект «Наші гроші» з впертою наполегливістю фіксує факти перекачки мільярдів гривень з карманів українських платників податків у спокійній офшорні гавані, давно освоєні українськими владоможцями. Для справедливості слід зауважити, що такі схеми існували і до президентства Януковича, проте зараз вони працюють на повну катушку.

Зокрема, стало відомо, що офшорки Кіпру та Белізу за 15 мільйонів бюджетних гривень перевіряють сейсмічну безпеку Запорізької АС. Засновником фірми-переможця – ТОВ «Атом-Енерго-Проект» – є запорізьке ТОВ «Спецатомінвест». Основними власниками «Спецатомінвест» є офшорні компанії «Вейн холдінгс лімітед» (Кіпр) та «Ларден лімітед» (Беліз).

«Державна продовольчо-зернова корпорація України» через кіпрську компанію, пов’язану з бізнес-групою нардепа Партії регіонів Юрія Іванющенка, купує для українців зернові культури на загальну суму 2,5 млрд. грн. І взагалі, всі крупні тендери ДЗПКУ останнім часом вигравали компанії, пов’язані з групою Юри Єнакіївського.

За допомогою послуг кіпрської офшорки Дмитра Фірташа та 60 млн. грн. філія держкомпанії «Укртрансгаз» переізолює ділянку газопроводу «Шебилинка – Полтава – Київ».

Загалом з початку 2011 року Фірташу «пощастило» освоїти вже не менше чверті мільярда бюджетних гривень.

Геніальну аферу провернули і у «Чорноморнафтогазі» з купівлею через тендер у віргінської офшорки бурової платформи за $400 млн. Потім Юрій Бойко довго виправдовувався, обіцяв купити на «переплачені $150 млн.» додаткового обладнання та придбати ще дві бурові платформи на наступних прозорих тендерах… Журналісти каналу ТВІ знайшли латвійського директора фірми, що продала українському бюджету товару на 3,2 млрд. грн. Він вперше від журналістів довідався про таке щастя і заявив, що його підпис підроблено.



Після гучного скандалу «Чорноморнафтогаз» оголосив тендер на закупівлю ще однієї бурової платформи. На відміну від попередньої покупки, цього разу «Чорноморнафтогаз» запланував витратити на придбання бурової установки близько 648 млн. грн., що у п’ять разів дешевше, ніж віргінська платформа.

Не менш геніальний бізнес-план вигадав і Рінат Ахметов (рейтинги журналу «Форбс» не дають мені підстав сумніватися у його здібностях «прораховувати наперед»). Як повідомляли «Наші гроші», держфірма ПАТ «Центренерго», контрольована менеджерами Ахметова, за 1,5 млрд. гривень купила майже 1,5 млн. тон вугілля у віргінської офшорки, пов’язаної зі старшим сином Президента Олександром Януковичем.

Ну, стосовно того, що віргінське вугілля видобуте саме в Україні, у мене особисто сумнівів не виникає, як, власне, не виникає сумнівів і у тому, що його вартість завдяки посередницьким накруткам суттєво зросла.

Водночас я дуже сумніваюся, що українські шахтарі, які видобували ці 1,5 млн. тон, відчули на своїх кишенях вигоду від вдало підписаних угод на експорт вугілля. Відповідь знову можна знайти на сайті «Наші гроші»: Держшахта Ахметова взяла 100-мільйонний кредит на виплату зарплат.

І найгірше те, що до вічно порожньої кишені шахтаря додаються ще і кредитні зобов’язання шахти, на якій він працює. Це означає, що при тій самій мотивації – не залишитися зовсім без роботи – шахтар повинен підняти на поверхню удвічі більше вугілля, щоб не лише прогодувати свою сім’ю, а ще й допомогти п. Ахметову покрити банківські відсотки.


Пряма іноземна інвестиція чи відкат?

І вже коли Держкомстат називає поглинання вітчизняного бізнесу олігархічними кланами «прямими іноземними інвестиціями», то цікаво було б порівняти, хто і куди більше інвестує: Кіпр в Україну чи Україна в Кіпр. Відкатний капітал таким чином повертається в Україну.

Ви уявляєте відкат в 150 млн. доларів? Як його транспортувати, як передавати? А якщо конвертувати у гривню - ну це просто колона машин на Хрещатику. Значно простіше
перекинути гроші на офшорну компанію, і оперуй, як хочеш. Хочеш - щось тут купуй. Хочеш - обирайся до Верховної Ради у мажоритарному окрузі, тим більше необхідний законопроект у ВР вже зареєстрований. Всі умови для того, щоб засипати офшорними доларами виборчі округи, владою майже створені.