СУМСЬКА ОУНБ ВІДДІЛ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬСУМСЬКА ОУНБ ВІДДІЛ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ 17 ноября 2016 в 15:44
1 грудня 1991 року – одна з найважливіших дат в історії сучасної України. 25 років минає з того часу як громадяни нашої держави взяли участь у референдумі.
Одним із найважливіших елементів в конституційно-правовому механізмі легітимізації державної влади є референдум (від лат. – те, що слід повідомити). Рішення, прийняті нареферендумі, зазвичай вважаються остаточними і такими, що наділені вищою легітимністю.
Батьківщиною референдуму традиційно вважають Швейцарію, де в 1802 році пройшов перший в світі загальнодержавний референдум. Його предметом стало затвердження другої конституції Гальватичної республіки.
Порядок організації і проведення референдумів в Україні визначають статті 72–75 Конституції та Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», прийнятий 3 липня 1991 р. Закон визначає, що референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загально-державного і місцевого значення. Визначаються види референдумів – всеукраїнський, референдум Автономної Республіки Крим, місцевий референдум.
Історія становлення і розвитку референдумів в незалежній Україні має два основні періоди:
I період (1991–2000 рр.) – початок практикування референдумів в Україні;
II період (2000–до сьогодні) – вдосконалення національної теорії та практики референдумів.
Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України, Верховною Радою України або проголошуватися за народною ініціативою Президентом України. Проведення 1 грудня 1991 року Всеукраїнського референдуму стало епохальною подією, що докорінно змінила історичну долю українського народу. Значення референдуму важкопереоцінити, він засвідчив єдність прагнення абсолютної більшості наших співвітчизників до національного суверенітету та власної державності, набув особливого статусу, ставши символом утвердження українського народу як рівноправного члена світової спільноти.
Референдум 1 грудня 1991 року підтвердив Акт проголошення незалежності України, проголошений Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 року.
Його результати стали однією з основних опор молодої держави. Ставити їх під сумнів не наважується жодна впливова політична сила в Україні та й поза її межами. На Всеукраїнський референдум було винесено одне питання:
«Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»
Текст акту проголошення незалежності України було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи – 84,18% населення України. З них – 28 804 071 особа (90,32%) проголосувала за, відповівши «Так». Позитивну відповідь дало населення всіх областей України і Криму, незалежно від їх національного складу. Причинами такої високої політичної активності громадян України стали:
– сформоване протягом багатьох століть прагнення українського народу до державотворення;
– віра народу у свої сили і можливості;
– розпочатий процес розпаду СРСР.Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших національностей, для яких батьківщиною є українська земля. Підсумки референдуму однозначно засвідчили прагнення народу бути повноцінним господарем на власній землі.
Проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. дозволило досягти іще однієї, попередньо непередбачуваної мети – легітимного виходу республіки зі складу радянської федерації. Так, на основі результатів Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., Україна першою з колишніх радянських республік заявила, що вважає стосовно себе Договір про утворення СРСР 1922 р. недійсним і недіючим. А вже 8 грудня 1991 р. Біловезька угода юридично припинила існування колишнього СРСР. Зазначені події однозначно утвердили Україну як незалежну та суверенну, демократичну, правову, соціальну державу, повноцінного суб’єкта міжнародних правовідносин.Очевидно, що підготовка та проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. стало визначальним кроком в утвердженні Української держави. Позитивний досвід всенародного вирішення найбільш важливих для суспільства та держави питань на референдумі давав надію на його подальше поширення в державному будівництві та конституційному правотворенні незалежної України.Рекомендований список літератури
Бакумов О. Принципи участі громадян України у виборах та референдумах / О. Бакумов // Право України. – 2012. – № 3/4. – C. 504–510.
Куян І. Конституційний процес як засіб забезпечення суверенітету в Україні / І. Куян // Право України. – 2014. – № 7. – C. 55–63.
Машіка В. Основні новели Закону України «Про Всеукраїнський референдум» / В. Машіка // Історія України. – 2013. – № 8 (квіт.). – C. 1–6.Німченко В. Референдум як форма народовладдя потребує конституційного врегулювання / В. Німченко // Право України. – 2013. – № 6. – C. 235–241.
Толстенко В. Інститути безпосереднього народовладдя у визначенні форми сучасної держави: правові аспекти / В. Толстенко // Право України. – 2014. – № 3. – C. 171–179.
Чорний В. Про пам’ятники і пам’ять: [Наша доба] / В. Чорний // Дзвін. – 2015. – № 7. – C. 102–111.
Результати та історичне значення Всеукраїнського Референдуму 1 Грудня 1991 р. Вибори Президента України [Електронний ресурс] // Історія України : веб-сайт – Текстові дані. – Режим доступу: http://histua.com/istoriya-ukraini/ukraina-v-umovax-nezalejnosti/vseukrainskij-referendum-vibori-prezidenta (дата звернення: 07.11.2016). – Назва з екрана.
Склала Н. А. Лугина,
пров. бібліотекар відділу періодичних видань Сумської ОУНБ.