2014 рік. Схід України у вогні. Мало хто міг собі уявити, що наша Вітчизна знову запалає кривавим вогнищем війни, але іншого ґатунку – війни керованого хаосу з головною метою – перетворення нашої країни в «недієздатну» державу.
     У цій брудній війні немає серця. Брехня, зрада, розруха, сльози, кров і смерть – така сутність сучасної гібридної війни. І тільки мужність та єдність армії і народу допомагає стримувати такий шалений воєнний та  інформаційний тиск.
     Слід зазначити, що в українців генетично закладені  високі почуття до Батьківщини. Мабуть тому Бог дарував нам найкращий куточок на Землі – Україну, а разом з нею відданість та прагнення і жадобу збудувати ґрунтовно нову, гідну людини, державу та потребу захищати її, навіть ціною власного життя.
     Серед захисників воюють і іноземці. Це мужні хлопці-добровольці. Вони приїхали до України з ідейних міркувань, щоб разом з нами боронити і свою батьківщину, не допустити агресора до своїх домівок. А насправді ж, сьогодні йде жорстока боротьба за нашу державність, за нашу незалежність,  за Україну.
     Доречно сказати, що ця війна спричинила не тільки страждання, але й породила неабиякий поетичний сплеск – складають вірші як поети, так і воїни зі зброєю в руках… Є серед них киргиз на ім'я Мірлан Байимбєков. Невгамовна енергія - це його життєва сила, поезія – його душа…
     Відділ періодичних видань Сумської ОУНБ представляє поетичну добірку дебютанта Мірлана Байимбєкова – поета, воїна, побратима та передмову до неї відомої української поетеси, прозаїка, перекладача Лесі Степовички.

     Степовичка Леся. Рвучкий, як вітер, палкий, як сонце, або Поетична кардіограма серця. Передмова до поетичної добірки Мірлана Байимбєкова   // Дзвін. – 2017. – № 5. – С. 205-208.

     Байимбєков Мірлан. Ти мене чекай навесні. Поезії. // Дзвін. – 2017. – №5. – С. 209-214.


     «Принциповий вільний радикал. Маю нестерпний характер. Псих, що відстоює україномовну Україну», – ось така коротка самохарактеристика неординарної людини з допитливим розумом та бунтарським серцем.
Про що мріє воїн-поет у ті коротенькі хвилини відпочинку? Про рідну землю і родину. З болем пише про війну, її героїв, Україну, про кохання та мирне майбуття. Читаючи вірші Мірлана розумієш, «що це воїн, за плечима в якого чималий життєвий і бойовий досвід …».
Фрагменти із його листів:
     «Я люблю маки. Як бачу макове поле – дурію. Просто маки – то візитна картка Киргизстану. Там їх росте понад 70 видів. Хочу полазити по Джеті Огузу. То майже поруч від татової хати – 50 км. Сумую за сестричками. А дор̀ога дорог̀а для мене дуже. Хочу поїхати туди в травні-червні, коли маки цвітуть, водоспади шумлять, архари та марали бігають, барси полюють та шукають другу половину».
     «Я – син двох культур та двох народів, але при цьому в мене одна мова і одна Батьківщина – це Україна. Я тільки раз даю присягу і довічно».
     А ми, українці, в свою чергу побажаємо Мірлану самих високих чеснот, заради яких людина приходить на Землю.


     Сумська ОУНБ запрошує всіх бажаючих познайомитися з поетичною добіркою Мірлана Байимбєкова з Киргизстану.