Днями провладний агітпроп урочисто прозвітував про черговий інвестиційний успіх Юрія Чмиря: португальська «Grupo Cabelte» зацікавилася Сумщиною, як потенційним місцем будівництва своїх нових виробничих потужностей. Зважаючи на профіль компанії (виробництво кабельно-провідникової продукції), мова може йти про інвестування в регіон декількох десятків мільйонів доларів США.
 

Без жодного сарказму, хочу підказати оточенню Юрія Чмиря влучну піарівську тезу: за такої інвестиційної динаміки Сумщина в 2011 році може увійти до «Топ-10» всеукраїнського рейтингу розвитку регіонів. Півроку тому я працював у групі, яка за дорученням прем’єр-міністра Миколи Азарова розробляла систему рейтингової оцінки соціально-економічного розвитку областей, тому говорю про такий шанс для Сумщини цілком серйозно.

 
Механізм досить простий, кожні нові 5, чи 10 мільйонів доларів іноземних інвестицій автоматично «тягнуть угору» рейтинг області одразу за багатьма показниками: абсолютний приріст і динаміка інвестицій, частка іноваційно активних підприємств, кількість економічно активних підприємств і їх частка в промисловому секторі регіону, кількість створених робочих місць, середня номінальна заробітна плата, обсяги прибутку та податкових відрахувань, обсяг і динаміка виробництва промислової продукції тощо.

 
Плюс до цього, додаткові бали Сумщина заробить на «єдиному інвестиційному вікні» за новими, нетрадиційними показниками, як от термін проходження дозвільних процедур при започаткуванні бізнесу...

 
Втім, як зазвичай буває у коментарях не провладних експертів, не можу не сказати про одне АЛЕ. Як зазначали і керівник Бюро аналізу політики Олег Медуниця на одому з наших круглих столів, і лідер обласного «Фронту змін» Микола Клочко при обговоренні звіту Юрія Чмиря, іноземні інвестиції у великий виробничий бізнес – це великий позитив, яки можна лише вітати, однак де ж наші власні, внутрішні інвестиції? Чи можемо ми похвалитися успіхами у стимулюванні малого бізнесу, самозайнятості, вкладенні власне сумських капталів у місцевий бізнес? Адже таких прикладів, як Володимир Токар на Сумському заводі продтоварів, чи Афган Салманов на Жовтневому цукровому заводі (хоча і тут не без участі іноземців) можна нарахувати на пальцях однієї руки.
 

Не маю сумніву: десяток невеликих груп (по три-п’ять фахівців) місцевих комп’ютерників-програмістів, що дистанційно виконують замовлення іноземних IT-компаній, можуть мати прибутки, платити зарплати і податки, співставні із цукрозаводами. Сімейний бізнес, що працює у сфері кантрі-туризму, може щомісяця обслуговувати 50-100 іноземців, здатних платити по 1000 доларів за річкові сплави, лісові походи, катання на конях і місцеві сувеніри. Зрештою, чому сумчани одягають не продукцію власних швейних майстерень, а китайський «шировжиток»?   
 

Хрестоматійний приклад із турецькою сорочкою за 150 гривень на сумському ринку. З податків, сплачених в бюджет «Укрнафтою», «Запоріжсталлю» чи санаторієм «Україна», сумський лікар, вчитель, ветеран отримує заплату чи пенсію. Йде на базар купити турецьку сорочку, і ці зароблені українськими підприємствами 150 гривень перетворюються на 10-доларовий прибуток якогось шановного Анвар-бея. Порахуйте, скільки таких сумських бюджетників щотижня стимулюють малий бізнес міста Ізмір, чи провінції Гуандунь, чи Люблінського воєводства… А потім ми жаліємося на витік капіталу з України, в усьому звинувачуючи клятих олігархів.

 
Причин цього збочення, як на мене, дві. По-перше, сумське підприємництво, що активно захищається від податків на різних майданах, є переважною мірою спекулятивним, а не виробничим. Навіщо мати мороку із випискою американських чи європейських каталогів, підбором тканин і фурнітури, якісним пошиттям одягу, якщо можна на нічній «Барабашці» оптом накупити китайських штанів по 50 грн., і на сумському ринку їх виставити по 450?

 
А по-друге, у власника маленької кав’ярні, комп’ютерної майстерні чи цеху з обробки деревини є ті ж самі проблеми, що й у «Гуалу Кложерс», тільки регіональна рада з інвестицій на чолі із Юрієм Чмирем фізично не зможе їх водити за ручку по усіх дозвільних та контролюючих інстанціях. Подарунок губернатора і явний прорив для інвесторів у вигляді «єдиного інвестиційного вікна» не зачіпає сумський малий бізнес.
 

Мені особисто дуже подобається, коли великі американські, італійські, а тепер і португальські буржуї вірять в нашу область, вкладають сюди свої мільйони, дають роботу сотням моїх земляків і несуть свої долари в наш бюджет. Це – позитив, це – перспектива, це – супер. Як казав живий класик – «картина маслом». Але це – картина напівуспіху. Нам не вистачає другої половини картини – з десятьма, двадцятьма тисячами малих буржуйчиків, які заробляють свої 5 тисяч доларів на місяць удвох з другом, чи утрьох із синами. Які придумують не способи сховатися від податківця чи пожежника, а форму цікавого сувеніра для іноземця чи нового паливного фільтру для ВАЗів.
 

Нічого неможливого немає. Якщо це зробили поляки, естонці, тайванці – розуму вистачить і у нас. Якщо знайшли механізм зацікавити іноземців, невже не створимо умов для своїх? І пишатимемося не лише лідерськими позиціями Сумщини в рейтингах, але і тим, що це лідерство забезпечили самі сумчани… разом з португальцями, поляками, індусами.