Пандемія не лише «зачиняє» людей та економіку вдома, паралізує системи охорони здоров’я та забирає життя. Пандемія наявно демонструє, які країни та нації спроможні відповідати на подібні виклики, а які знаходяться в стагнації й можуть розраховувати у боротьбі з епідеміями та стихійними лихами лише на випадок. І ніхто не може сказати наперед, буде той щасливим чи ні.

У 2007 р. мені довелося місяць мандрувати Китаєм. Якось ми поверталися з Літнього палацу – заміської резиденції імператорів. Їхали в час пік переповненим автобусом, потім потрібно було в метро. Коли під’їхали до потрібної зупинки, просто жахнулися – біля входу в метро стояв неймовірний натовп людей. У вечірній темряві здавалося, що вся вулиця заповнена бажаючими потрапити всередину. Такого я не бачив у Києві ніколи. Настрій миттєво впав, ми настільки почувалися виснаженими, що готові були навіть взяти таксі. Ми підійшли до натовпу — і тут із подивом з’ясували, що це, здавалося, безсистемне скупчення людей насправді є гарно організованою чергою. Люди стояли на відстані 0,5-1 м один від одного довжелезною змійкою, напрям якої координували декілька співробітників метра, поліцейській і 5-6 металевих парапетів. Ми стали в чергу, і за декілька хвилин люди рушили вперед. Ми мали значно більший зріст, ніж переважна більшість, тож побачили, що всередину запустили одразу цілу партію людей — працівник метро на око відраховував потрібну кількість. Ми потрапили всередину хвилин за десять – із необірваними гудзиками, без штовханини, метушні і конфліктів. Перон був вільним від людей, всіх тільки-но забрав потяг. Не встигла наша партія заповнити метро, як під’їхав черговий потяг. Перон за нами залишився порожнім.

У 2020 р. під час пандемії, за свідченням моїх знайомих, які давно проживають в Китаї, організація і, головне, самоорганізація людей наявно продемонстрували, чому Китай – світовий лідер в економіці. Окрім найсуворіших заходів та заборон, контролю за їх виконанням, забезпечення людей всім необхідним з найменшими ризиками, відшкодування зарплат та збитків, будь-який китаєць (майже будь-який) завжди зробить вам зауваження, якщо ваша маска надягнута неправильно, — наприклад, не закритий ніс. І якщо ви не поправити свою маску, будьте певні, що скоро вас зупинить поліція. Дурість? Стукачество? Та яке мені діло до його маски та носі? Так промовляє наша ментальність. Ментальність китайця – загальна, а значить, персональна безпека як найвища цінність, промовляє: «Носи маску правильно!»
Багато людей в Україні киває на Швецію: мовляв, дивіться, немає у них ніякого суворого карантину, все працює, навіть ресторани. Шановні, де хаотичні ми, а де високоорганізовані шведи? Правильно. Ми – у Східній Європі, в тій її частині, що перебувала довгі століття під окупацією радянської імперської Росії, а шведи — на півночі Європи, на Скандинавському півострові, давним-давно – вільні люди зі своїми цінностями, що послуговують їм основою для вчинків у буденному житті.

Мають, між іншим, один із найвищих середніх рівнів життя у світі.
Проте велика доля правди в цих закидах присутня. Бо все починається з дурних нелогічних заборон. Чому один супермаркет відкритий, а іншому – не можна? У чому суть заборони купування ручок для письма і дозволу на придбання газонокосилок, що продаються у трьох метрах? Чому попам проМосковського патріархату дозволено грубо порушувати розпорядження Уряду країни і збирати сотні тисяч своїх прочан у церквах, а атеїстам та віруючим інших конфесій заборонено взагалі виходити з дому? Чому ресторани депутатів (які отримають до того ж велику депутатську зарплатню) із найближчого оточення президента працюють і не отримують навіть слова докори від президента, а дрібні кафе та їхні господарі балансують на межі банкрутства, бо не мають можливості навіть кави продати?

Ми можемо зафіксувати як факт – так звані еліти першими надали приклад і продемонстрували, що, в принципі, вони самі не поважають, не вірять, не будуть і не хочуть слідувати принципам колективної безпеки, правила якої самі ж і проголосили. Цікаво, що в їх головах, напевне ж, жевріла думка, що всі інші не зважатимуть на такий демонстративний владний пандеміо-нігілізм і будуть добровільно дотримуватися всіх обмежень?

(Як тут, до речі, не згадати відпустку Порошенка на Мальдівах, нехай і за власний кошт, проте під час війни? У людей спрацював той самий механізм протесту).
Не можна обійти стороною і щоденну статистику. Важко повірити, що вже місяць число інфікований коливається в межах статистичної похибки від 350 до 550, можна навіть у чергове повідомлення МОЗ не заглядати. Тобто не покидає враження, що хтось намагається тримати цифри «в рамках, недоступних для паніки». І де, до речі, обіцяний пік після Великодня, оголошений прем’єр-міністром на кінець квітня-початок травня? Загубився в хитросплетінні коридорів єпархії Офісу президента, МП і МОЗ?

Проте народ недалеко пішов від своїх тимчасових лідерів. Важко наразі засуджувати підприємців за нелегально працюючі магазини або кафе, але демонстративна, майже поголовна відмова дотримуватися карантинних заходів, тобто заходів колективної безпеки, така собі зневага до смерті чи невіра в короновірус (…ето всьо прідумал Черчіль (Гейтс, масони) в 18-ом году!») чітко дає відповідь на цілу низку питань на багато років наперед.

Наприклад, чому українці часто добиваються індивідуальних успіхів і вкрай мало командних. Промовисто такий факти підкреслює спорт, взяти хоча б Олімпійські ігри, де в командних видах спорту Україна ніколи не брала медалей, більш того, сам вихід до Олімпіади для нас – уже неймовірний успіх.

Це правило – невміння взаємодіяти і солідарізуватися — розповсюджується не тільки на професійний спорт. Економіка і політика є тими двома показниками, де українська неспроможність до колективної співпраці проявляється найбільш характерно. Ми змогли це зробити під час Майдану, ще більше людей об’єдналися під час війни з Росією, але все ж таки недостатньо для того, щоб цю війну закінчити. І саме пандемія пояснила, чому саме ми там, де ми є зараз.

Будьте пильними. До нових цікавих зустрічей. Нам потрібно позбавитися ілюзій стосовно нашої спроможності й нарешті чесно сказати: ми там, де й мусимо бути, і будемо тут до тих пір, поки не зможемо змінити себе.