Попри форс-мажорні обставини, влада має підтримувати мінімально необхідні умови для збереження життя і здоров’я населення – зокрема, надавати комунальні послуги. В тому числі вчасно вивозити сміття – коли попереду квітень з весняним потеплінням, навіть незначна затримка створює відчутні в прямому сенсі проблеми. Спека і токсичний сморід – ідеальне поєднання для хвороб та епідемій.

“На призначену годину запізнились сміттярі
І народ помийні відра геть покинув у дворі.
Те “добро” коти й собаки по асфальту розтягли.
Бач, - кивають перехожі, - Демократи довели!”

Гуморесці Григорія Єлишевича майже 30 років – однак актуальності вона не втрачає. Навпаки, ситуація тільки погіршується – величезне звалище Газіпур в Нью-Делі, яке місцеві жителі жартома називають “Еверестом”, вже доганяє за висотою Тадж-Махал. Верховний Суд Індії навіть виніс постанову - обладнати його сигнальними вогнями, аби у смердючого монстра не врізалися літаки. А в Тихому океані дрейфує гігантське скупчення пластику та інших відходів розміром наче дві України – і це лише найрезонансніші приклади, про які знає весь світ.

2016 року нашу державу спіткала львівська сміттєва криза – через переповнення й пожежу на Грибовицькому полігоні, третьому за розмірами у Європі. В результаті сміття зі столиці Галичини почали вивозити до інших регіонів, що спричинило серію скандалів. Зокрема, “західні” відходи добралися навіть до Сумщини, майже за тисячу км. – можна сказати, від польського до російського кордону. Як повідомили в обласній прокуратурі, було відкрито кримінальне провадження за фактом таємного розвантаження  машин зі львівськими номерами.

За версією американського агентства 24/7 Wall Street, Україна посідає 9 місце серед держав з найбільшим обсягом сміття на одного жителя. За 2017 рік вона виробила понад 474 млн. метричних тонн сміття – 10,6 тонн на кожного громадянина. Причому 448 млн. з них є небезпечними – і це сумний антирекорд серед 105 країн, щодо яких є дані. Натомість ступінь переробки відходів становить лише 3,2%. Київ проблему визнає і обіцяє за 5 років збільшити цей показник уп’ятеро – але традиційно посилається на нестачу коштів.

Четверте місце в цьому ж рейтингу посіла Естонія з показником 23,5 тонни на людину. Зате ступінь утилізації сміття в маленькій балтійській республіці на порядок вищий – близько 25%. В країні діють 5 станцій переробки відходів – найбільша площею 68 га. знаходиться під Таллінном, в Ребалі повіту Харьюмаа. 90 працівників і 50 машин - саме її відвідала група вітчизняних журналістів у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства.

Як розповіла керівник Керта Тійтсо, привезене сміття спочатку зважують, а потім сортують – скло, каміння, цегла, метал, електроніка, папір, картон, шини і т.д. Для кожного виду – окремий контейнер. З відходів роблять паливо для електроенергії та біопаливо, 80-100 тис. тонн на рік – зокрема, для Вірської ТЕС. Вироблений газ збирає компресорна станція – створюють і компост, але його складно збути, оскільки аграрний сектор в Естонії слабо розвинений. Тож були б не проти експортувати добрива в Україну.

Аби з сортуванням було простіше, кожне житлове товариство чисельністю понад 10 квартир повинно мати біоконтейнери, які удвічі дешевші, ніж змішані. Ціна вивозу сміття для однієї квартири з сім’єю на 2-3 людини – 5-7 євро на місяць, для приватного господарства – 3-4 євро. Діють пункти здачі небезпечного сміття. Влада вважає, що все можна розділити – але на практиці так роблять не завжди, тож відокремленням “зерен від плевел” доводиться займатися спеціалістам, а це дуже складний і трудомісткий процес. Його не назвеш “чистим” бізнесом, тому без державної підтримки не обійтися.

Вистачає й інших проблем – за словами фінансиста підприємства Світлани Сюгіяйнен, за 2-3 тис. євро мало хто хоче працювати на такій важкій і “запашній” роботі. Подорожчали фірмові бульдозери – від 180 до 270 тис. євро, сортувальний агрегат – з 1,5 до понад 2 млн., а лазерний визначник коштує 300 тис. Тож вартість переробки зросла з 63 до 70 євро/тонну. Щороку до центру привозять 250 тис. тонн сміття –  а це більше половини виробленого в Естонії. Майже все утилізується – решту спалюють і закривають спеціальним саркофагом.

Якщо звалище було відкрито ще 2003 року, сміттєспалювальний завод почав функціонувати на десять років пізніше. Натомість населення мотлох вже не палить – знають, наскільки це шкідливо, одного листя восени набирається по 200 кг. з будинку. Привчилися й кидати в різні контейнери – хоча, звісно, високу громадську свідомість демонструють не всі. У загальній масі трапляються порожні аерозольні балончики – а це підвищує ризик загоряння, яке буває на полігоні щороку. Минулого літа водія упіймали “на гарячому” в  прямому і переносному сенсі – палив біля “гори”, як її неофіційно називають.

Аби сміття було менше, не обійтися без повторного використання там, де це можливо – наприклад, скляної тари. Цим займається Естонська пакувальна компанія – адже від 80 до 98% матеріалу, що потрапив на ринок, збирається знову. Цьому сприяє своєрідна депозитна система з грошовою “заставою” – повернувши тару з-під напою, покупець отримує її вартість назад. Фінансова мотивація завжди ефективна – хоча платять лише 10 євроцентів за штуку, повертають 9 з 10 споживачів.

Як повідомив генеральний директор компанії Каупо Карба, тару відправляють виробникові – іноді доходить до 100% вторинного використання. Пляшки і банки, пластик, скло і метал – були побоювання, що така система призведе до підвищення цін, однак цього не сталося. Аналогічна схема діє в скандинавських країнах, Німеччині, Нідерландах, Литві, Хорватії, деяких американських штатах. Щодня в обігу 5,5 тис. упаковок від 350 виробників та імпортерів - партнерів ЕПК. У Естонії діють 820 пунктів збору + 420 в готелях.

На жаль, можна здавати не все – до переліку поки не входять молокопродукти, вино і горілка. Якщо 15 років тому тару переважно збирали вручну, нині 94% повертають через автомати. За цей період отримали 4 млрд. упаковок – половину з Таллінна та околиць. Оскільки країна невелика і максимальна відстань не перевищує 300 км., вистачає одного центру збору. Результати не забарилися - об’єм викидів вуглекислого газу в атмосферу зменшився в чотири рази, а кількість мотлоху в лісах різко скоротилася.

Поки в Україні лише обіцяють будувати сміттєпереробні заводи і нарощувати переробку, інша екс-республіка СССР просунулася на цьому шляху набагато далі. Як свідчить естонський досвід, потрібні політична воля, свідомість громадян та сучасні технології, причому третій чинник абсолютно неефективний без перших двох. З ними завжди було сутужно – для влади традиційно важливіші внутрішні “розборки”, ніж розвиток держави. А зрілість багатьох українців та їх готовність дотримуватися іноді некомфортних, проте необхідних правил наглядно показує ситуація з коронавірусом.