Цікавий ми народ, українці. Нас легко заплутати в управлінських рішеннях, як у трьох соснах. Тому, що дуже мало людей знає процедуру, тобто кухню управлінських рішень. І тому той, хто краще розкаже, як він любить народ, той і молодець. Тобто, хто має кращий доступ до кретиноскопа, той і вішає нерозумним лапшу. А піпл хаває, як кажуть в КВНі.
А під вишукані слова ті, хто в темі приймають рішення. Або на користь громади, або на власну користь.
Проблема в тому, що в країні відсутній інститут авторитетних аналітичних інституцій. В Європі цілі контори експертів досліджують і аналізують. І дають експертні оцінки ДО ЯКИХ ПРИСЛУХАЄТЬСЯ СУСПІЛЬСТВО. І таким чином формується громадська думка.
Живий приклад. Ось прибульці з Києва (ревізія КРУ)  перевірили міську раду і видали свій вердикт. В ньому, крім іншого, говориться про те, що збільшилася кількість бухгалтерів у міському управлінні освіти з 85 до 120. Це начебто погано. «Поганого мера» розносять за це на колегії облдержадміністрації. Збільшив, негідник кількість працівників місцевого самоврядування, коли мудрий Азаров клянеться зменшити кількість чиновників (поки-що лише клянеться). Знову ж, поганий Мінаєв робить усе, щоб уникнути тендерів. І це неправильно.
Хтось, хто не в темі, подумає: а й справді, корупціонери. Але.
А тепер трішки історії. У 2008-2009 роках  в Сумах, хто пам’ятає, був скандал навколо тендерів по закупці продуктів. Такий собі Рязанов (в народі Кіркоров) виграв тендер і примудрився закупляти для шкіл продукти за цінами на 20% більше, ніж ринкові. Ці ціни дивують навіть по нинішнім ринковим цінам, а в 2008 це зашкалювало за здоровий глузд.
Міська влада (і її активно підтримали адекватні депутати міської ради) пішла на маленьку реформу в межах міста. Була децентралізована бухгалтерія управління освіти. Замість централізованої бухгалтерії були створені бухгалтерії в усіх школах. Тендери на продукти харчуванняпочинаються від 100 тисяч гривень. Раніше 18 з лишком мільйонів виводилися на тендер, потім якийсь кіркоров цей тендер вигравав за одними цінами, потім складалася додаткова угода і ціни піднімалися так, як вигідно поставщику. Звичайно, замовник або в долі, або він дурак.
А тут пішли шляхом децентралізації. В тендері необхідність відпала. Жодна з шкіл не закупає, наприклад, м’яса на 100 тисяч гривень. Або хліба чи круп. Або молока.
Зате, раніше про тендер знало троє  - п’ятеро людей, і вони могли мутити воду.
А зараз закупають продукти бухгалтерії шкіл, і ті ж кошти, розподілені між школами розподіляють сотні людей. Коли в темі сто людей, схитрити важко, бо все одно хтось когось здасть.
Ви спитаєте, а може бути, що тепер мутить директор і бухгалтер? Скажу – може бути. Але ж куди дивиться педколектив, повара? Раніше що привезли, те і ваше. А нині привезли не те і не за стільки (а чужі гроші ми рахувати вміємо краще ніж свої) і хтось стукне, куди слід. Бо це наше, щире, українське. Якщо я бачу мухльож, і я не в долі – мене душить Жаба.
А тим більше, зараз до процесу  моніторингу підключили батьківські комітети. А батьки за дитячу пайку спитають з директора. І кадик вирвуть. Якщо хтось і нацарює 100 гривень, то й Бог з ним. Але системно красти при такій системі неможливо.
Тому, свого часу мудрі європейці придумали ГОЛОВНУ АНТИКОРУПЦІЙНУ ФОРМУЛУ: чим менш централізований бюджет, тим менше корупції.  Крапка.
Похвалюся. Свого часу я, будучи начальником управління мав (у різні роки по різному)  бюджет більше мільйона гривень на оздоровлення дітей пільгових категорій (сироти, багатодітні, талановиті). Можна було піти двома шляхами. Перший. Дати виграти тендер якомусь табору на Азові і отримати відкат 10%. На одному тендері заробити тисяч 100-120. Прицьому кричати: цілуйте руки, я оздоровив ваших дітей на морі.
А інший шлях – відправити ці гроші субвенцією на міста і райони у процентній відповідності до кількості дітей. І хай кожне місто чи район закупляє путівки в той табір, який захоче сам. Я, як чиновник, який на цьому не нагрівся, зроблю все, щоб не нагрівся хтось на місцях. Бо жаба душитиме. Я не взяв, а подарував комусь?
Таким чином кожен район підтримав свій, місцевий табір. А мене ніхто не звинуватить у корупції – бо я не розпорядник коштів.
Місто пішло цим же шляхом. Я (тоді депутат) активно підтримував цю ідею.
І це рішення дало результат. Те, що якість харчування в школах покращилась ніхто в цьому місті не заперечить. Чому? Тому, що печінку в Рязанова закупали в 2008 році за 42 гривні за кіло, а зараз – за 28 гривень. А значить пайка стала більшою. В котлетах більше м’яса, а не хліба. В сосисках менше сої. А це, між іншим, здоров’я наших дітей. Нормальним людям не все одно.
Стверджую: це була маленька і успішна реформа в маленькому місті.
Мало того. Таким шляхом одночасно пішли багато інших міст: Тернопіль, Рівне, Луцьк, Коломия, Комсомольськ, Кривий ріг та інші. І скрізь підтверджується: харчування стало кращим. А який ще може бути критерій успішності реформи, крім покращення життя людей вже сьогодні? Зате ті, хто малював цей лозунг на виборчих прапорах, в новій редакції закону про тендери ввели поняття генерального замовника. Із святою (начеб то ціллю) унеможливити уникнення тендерних процедур, ввели інститут генеральних замовників.
Цей метод хотіли примінити в Сумській області на рівні управління охорони здоров’я. Щоб не крали гроші головні лікарі обласних лікарень (всього по області 22 комунальні установи), вирішили закупати все для всіх лікарень: від хліба до клізм на рівні області. Ясно, що важко описати логістику. Якщо виграє конотопський м’ясокомбінат тендер по ковбасі, як везти ковбасу в Суми, в Роменську психлікарню і т.д.?
Зате ниточки в одних руках. І управління можна використати в темну: сказали, хто має виграти, і крапка. А відкат отримає хтось інший. Той, хто насправді (а не тендерний комітет, який може бути хіба стрілочником потім) приймає рішення.
Тож, стосовно Мінаєва.
По-перше. Якщо я скажу, що КРУ – це заказуха, хтось із чесних людей засумнівається, що так і є? Особливо після того, що ми бачимо у Києві?  Нукери нинішніх деспотів можуть придумати гламурне судилище для будь-кого, хто не вписується у візантійський «расклад».
По-друге. Результат – це покращення харчування дітей. Інший результат – це збільшення кількості робочих місць (бухгалтерів) у місті. А те, що піде на зарплату додаткових 35 бухгалтерів у десятки разів менше, ніж могло бути вкрадено у котлах наших дітей спритними дядями.
По-третє. Місто Суми показало, що воно таки інколи користується європейськими методами управління. А значить, у нас є шанс таки дійти до Європи.
По-четверте. Не Мінаєв один приймав рішення. Це було спільне бачення в тріумвіраті Мінаєв Геннадій (мер) – Панченко Сергій (зам мера з гуманітарних питань) – Данільченко Антоніна (начальник управління освіти) – депутати, які проголосували за дане рішення. Для Сум таке рішення наскільки нетрадиційне, що…
По - п’яте. Це схоже на чудо, або Божий промисел.
І ще один висновок. Для мене тепер однозначно. Той, хто хоче цю систему відмінити – хоче сісти на ще одну схему-кормушку.
Я цим людям розкажу одну історію, що сталася в одному з сіл області. Дядько гнав самогон з чого попало. Споював все село і особливо малоліток. Для того, щоб назбирати грошей, і вивчити свою доньку в Києві. Назбирав. Поїхала. А там інші дядьки присадили дєвочку з папиними бабками на голку і вона померла від передозу.
Висновок: не крадіть хоч у дітей, не наживайтесь на горі інших. Бог все бачить. І буде вам по ділам вашим.
 
Віктор Бобиренко, Український незалежний центр політичних досліджень