Однак, попри те, що з часів Другої світової війни минуло вже 73 роки, значна частина з них лишається без належної спокути. Відомо, що за 1941-1943 рр. на Сумщині окупанти повністю знищили 128 сіл, серед яких Велика Берізка, Білоусівка, Зноб-Трубчевська, Нововасилівка, Жихове Середино-Будського, Гута Глухівського, Нова Слобода Путивльського районів та інші, і частково – 635 населених пунктів. Більшість цих злочинів проти мирного населення була вчинена карателями з числа 102-ї та 105-ї угорських піхотних дивізій. Після війни, в 1945-1951 рр., в Угорщині було порушено 21 тис. судових справ проти 27 тис. осіб за воєнні злочини, за якими 477 осіб було засуджено до смерті, вироки виконані щодо 189 осіб. Однак частка злочинів, скоєних угорськими військовими на окупованих територіях СРСР проти цивільного населення, серед усіх справ коливалася в межах 1-2%. Вироки стосувалися майже 100 вищих офіцерів, у т.ч. командира 102-ї дивізії А.Тотоші, розстріляного 2 жовтня 1951 року. В Україні став відомим Чернігівський процес, на якому восени 1945 р. було засуджено ряд угорських військових злочинців терміном на 25 років. Однак з метою покращення відносин із соціалістичною Угорщиною вже в 1950 р. на підпис Й. Сталіну почали готувати реабілітаційні документи, і до Угорської революції 1956 р. військових злочинців, які пролили на нашій землі море крови, було звільнено! І це при тому, що знищення Корюківки та Нової Слободи разом із усім населення є безпрецедентними за масштабами жертв. Ба, більше: після демонтажу соціалістичного устрою у 1991-1992 рр. Вищий воєнний суд Угорщини реабілітував усіх засуджених угорських військових за злочини проти мирного населення на окупованій радянській території. Підставою для цього стало рішення Російської Федерації, правонаступниці СРСР, котра у 1991-1992 рр. реабілітувала вищих військових командирів Угорщини за злочини, вчинені ними під час перебування на території СРСР у роки війни, про що офіційно повідомив Президент РФ Б. Єльцин, перебуваючи у 1992 р. з офіційним візитом в Угорщині.
Що ж стосується компенсації за знищені мадярськими окупантами матеріальні цінності, наскільки мені відомо, репараційні вимоги до Угорщини з боку СРСР не висувалися взагалі.
З огляду на відверто ворожу політику сучасної Угорщини стосовно України, розпалювання сепаратистських настроїв на Закарпатті та з метою відновлення історичної справедливості, висунення нашим урядом офіційних вимог перед Міжнародним трибуналом щодо оцінки й належної спокути мадярських військових злочинів в Україні в 1939-1944 рр. виглядало б цілком справедливим. Адже за будь-який злочин має наступати невідворотне покарання.