Артем Полежака у Сумах: про війну й “о жизні”

5 квітня у книгарні “Є” відбувся виступ Артема Полежаки. З собою поет привіз дві авторські збірки: “Навісні пісні” та “Стіхи о жизні”. Відмінності між книжками автор пояснив із гумором: “Чим вони відрізняються? Ну… ця – біла, ця – чорна.” І додав кілька слів про часові особливості: збірка “Навісні пісні” – ще зовсім юна (вона побачила світ лише цьогоріч).

Упродовж вечора пан Полежака читав вірші з обох книжок. Утім, висловлювання – не зовсім доречне: багато рядків автор зачитував напам’ять. Мене завжди особливо цікавили ті письменники, які читають не з книжок чи листочків: щось є в них оригінальне. Віршів було так багато, що у певний момент Артем вирішив перейти до питань: “Так, я можу повністю прочитати збірки, але тоді їх ніхто не купить”, – пожартував він.

Більшість віршів містили в собі так багато відвертостей та нецензурної лексики, що один із слухачів запитав поета, чи доводилось йому виступати в навчальних закладах. Місця, перераховані Артемом (де йому доводилось виступати), дещо вразили: тут були і школа, і будинок для людей похилого віку, і навіть тюрма. Добре, наголосив, письменник, що в його доробку є дитячі вірші, інакше важко було б підібрати рядки, придатні для прочитання перед школярами.

Ще один слухач запитав про духовних учителів поета. Виявилось, що у пана Полежаки є вдосталь постатей, яких він вважає своїми творчими наставниками. Зокрема, це – автори передмов і післямов збірок, серед яких – Ірена Карпа та Лесь Подерев’янський. Як на мене, риси їхньої творчості дійсно простежуються у рядках “Стіхов…” та “Навісних…”, тож наставники поета можуть пишатися собою, адже їхнє навчання не пройшло дарма.