Псевдоукраїнці: гірше за ворогів

Про сєпарів сказано уже багато. А от сьогодні я хочу поговорити про протилежних – ні, не про українців-патріотів, а про тих, хто ними здається. Чомусь про це говоряь мало, хоча проблема насправді дратує чим далі, тим більше. Отже, почнімо.

Вони з’явились ще напочатку війни. Мені просто не сподобались ці радикально написані пости, що, мовляв, кожен українець має говорити тільки українською, хто ні – той ворог народу. Спочатку навіть зародилося таке почуття, ніби це – ультрапатріоти. Ну, як ультрас у футболі. Але ж є багато російськомовних патріотів, є росіяни, які виступають за нас! Ні, це “радикалів” не цікавило.

З часом у Сумах з’явились нові проблеми: то підняли ціни за проїзд, то намагалися встановлювати газові лічильники на будинок і через незгоду перекривали газ. Я бачив багато тих, хто ненавиділи Кремль, вступали в бій з пропутінсьми тролями і т.д. Але вони ж те саме робили і з нашою владою. Зате ці “ультрапатріоти” показали себе з іншої сторони. Я чекав, що вони кинуться писати радикальні пости про те, що і наша влада така-сяка, але… Дивно, вони мовчали. Хіба що кілька в’ялих постів, в яких фактично ніхто і не звинувачувався, і те часто не було й таких постів. Куди ж подівся запал? А нікуди: пости про мову і саркастичне “а нас нє спра-а-сілі” писалися й досі.

Думаєте, в чому справа? Все просто: у кожного є свої цілі. Так в літературних колах деякі письменники таким чином розпіарюють себе: дивіться, я патріот, купуйте мене! Хтось збирається в депутати, а робити щось хороше і треба, і не хочеться. А що простіше, як гнати на сєпарів та Кремль? Ти до них не доберешся, вони – до тебе. А змусити ЖЕК прибрати біля під’їзду – то треба ще сходити, вмовити, написати скргу… довго, одним словом. Можна, звісно, покриати про проблему в постах, але хто знає, чого вона існує. А то роззявиш рота на підвищення тарифів, а то, виявляється, була ідея очільника фракції, а він образиться та не допустить до виборів чи виключить із партії. А воно ж хочеться понатискати кнопочки в адміністрації, та ще й за гроші.

А тепер уявіть, що буде, якщо ці всі морди дізнаються, що їхні потуги ні до чого не приведуть. Пости зникнуть миттю! Дехто ще чкурне “за порєбрік”, якщо там пообіцяють гроші. А поки що вони продають книжки (чи ще щось) і збираються на вибори. І страшно подумати, що буде, якщо ми їх таки виберемо.