Слово, моя ти єдиная зброє
У листопаді Президент видав указ, в якому доручив уряду до кінця року розробити законопроект щодо врегулювання діяльності ЗМІ. Зокрема, передбачити стандарти новин, механізми запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації і заборону фізичним та юридичним особам держави-агресора володіти або фінансувати медіа в Україні.
Міністр культури Володимир Бородянський одразу ж запевнив, що про жодну цензуру не йдеться, а “стандарти новин” є лише термінологічним непорозумінням. За його словами, планується ввести поняття небезпечна та недостовірна інформація, а також дезінформація – і все це виключно для протидії Кремлю.
Однак добре відомо, куди вимощено дорогу добрими намірами – тож медіа-спільнота цим запевненням не дуже повірила. Зокрема, сумський журналіст і літератор Євген Положій написав у ФБ, що підтримує ініціативу – “Але тільки після введення аналогічної відповідальності для політиків. Пообіцяв, наприклад, у разі обрання президентом 4 тис. баксів зарплатні кожному вчителю і не виконав – отримай рік тюрми за кожну тищу ) Так що спочатку з себе, хлопці!”
Відомий журналіст Павло Казарін вважає, що в епоху Інтернету ЗМІ втратили статус монопольного посередника між виробниками і споживачами новин. “У Владимира Зеленского 8 миллионов подписчиков в Инстаграм, поэтому он может себе позволить не обращаться к журналистам и не выходить на пресс-конференцию, а записать обращение напрямую, это все растиражируют” – заявив він на зустрічі з регіональними медійниками в рамках проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства.
У демократичній державі не обійтися без народного контролю – а це невід’ємне право громадян здійснюється через медіа, наголошує легендарний естонський політик Мар’ю Лаурістін. Саме ЗМІ формують простір, де кожен може оцінити ефективність влади – якщо журналіст не здатен належно виконувати свої обов’язки, люди не відчувають, що це їх країна, а правителі не дотримуються власних же законів. Без критики і відкритого обговорення нічого в суспільстві змінитися не може – переконана професор Тартуського університету.
Але ймовірне маскування цензури іноземною пропагандою не означає, що останньої не існує. Як повідомила заступниця головреда сайту StopFake Вікторія Романюк, лише їх командою було розвінчано близько 3 тисяч російських матеріалів. Це справжня злива фейків, що апелюють до базових цінностей, маніпулюють правдою і викликають емоційний відгук – тож спростувати їх буває непросто. На гачок потрапляють навіть освічені люди, а вітчизняні медіа часто ретранслюють наративи ворога.
За словами Любові Цибульської з групи аналізу гібридних загроз УКМЦ, Москва атакує поетапно – її першою метою є деморалізація населення. Фаза №2 – дестабілізація і криза, а потім “принуждение к миру” на своїх умовах. Тож заборона російських соцмереж і телеканалів є хоч і спірним, але правильним рішенням – останні не тільки займаються агітацією, а й допомагають вбивати наших військових. Проте Кремль швидко знайшов альтернативу – підконтрольні українські канали.
Та й сама заборона виявилася малоефективною – люди повертаються до російської продукції, споживаючи пропаганду під виглядом розважального контенту. В одній лише мережі ВКонтакте майже тисяча антиукраїнських груп з 10 млн. фоловерів. Згідно даних голови громадянської мережі “ОПОРА” Ольги Айвазовської, третина українців дивляться росТБ – за рік це число зросло майже утричі. Більшість гадають, що спроможні відрізнити правду від брехні – але перевірка показала, що таких тільки 11%.
“Треба змінювати людей, які сприймають інформацію, не можна каральними якимись заходами заборонити поширення цих фейків. Вони все одно будуть розповсюджуватися, доки на них буде попит і саме люди повинні вміти розрізняти, що є правдою, а що ні. Тобто критично ставитися до інформації, яку вони бачать на телебаченні, сайтах. На жаль, зараз поки не так” – говорить експерт “Детектор медіа” Олексій Захарченко.
“Фейки часто мімікрують і вони дуже схожі на правду, але треба користуватися інструментами перевірки інформації. Погугліть спочатку, подивіться великі серйозні медіа, наскільки вони про це пишуть. Чи це просто якась плітка, чутка в «Фейсбуці», яку безкінечно носять усі в зубах. Як правило, посилаються на когось, кого ви не можете знайти. Наприклад: моя сусідка, сестра якогось двоюрідного дядька сказала, якісь безіменні джерела” – розповіла UA:СУМИ журналістка і громадський діяч Зоя Казанжи.
На думку Цибульської, слід посилювати роз’яснювальну роботу в регіонах. Саме так вчинив медіа-експерт Ільмар Рааг, котрий побував у Донецькій та Луганській областях – Маріуполі й Сєвєродонецьку. Режисер культового фільму “Клас” стверджує – жителі прифронтової зони не довіряють Києву, звикли до війни і втомилися від ідеології. Росія постійно “накачує” їх мовою ненависті, тож часто спростування не мають результату. Втім, як показав досвід СССР, пропаганда не всесильна і реальність усе одно переможе.
Як же протистояти кремлівському агітпропу, що має багаторічні “традиції” й колосальне фінансування? Експерти радять “вибивати клин клином” – переходити в наступ на інформаційному “фронті”, активніше позиціонувати Україну вдома і за кордоном, формуючи позитивний образ. Але самі визнають – рівень російського продукту вищий, тож багато людей обирають його добровільно.
Існує й інша проблема – здолавши дракона, не перетворитися на нього самому. Під гаслами патріотизму, захисту від ворогів і згуртування навколо національного лідера сформувалися чимало авторитарних злочинних режимів – в тому числі й Владіміра Путіна. Тож обороняючись від зовнішнього Старшого Брата, одночасно слід не допустити, аби він з’явився і зміцнів усередині.