В прямому ефірі Окуєва, Вороненков, Шеремет

Україна в екстазі, журналістський бомонд в ейфорії, національні спецслужби на піці слави. А всього того треба було просто «поиметь» Європу і своїх громадян. Мене в усій цій трагікомедії з Бабченком, більше переймає навіть не те, як Клімкін і його друзі будуть відмазуватись перед Європою, перед міністром закордонних справ Великобританії Джонсоном, перед друзями з Польщі, Швеції, Литви, які щиро співчували і хотіли сприяти розслідуванню. .. Мене навіть не переймає те, як деякі вітчизняні так звані медіаексперти поливають тепер брудом всіляких там «Репортерів без кордонів» за те, що вони висловили обурення з приводу інсценування убивства….

Мене більше обурює те, що держава вирішила погратися на почуттях своїх людей. Це вже навіть не позорисько, це початок кінця. …Це обов’язково аукнеться. Чую ледь не з кожного боку “а що поганого, що він живий, краще б його убили?”. Та поганого нічого немає, ось тільки мало хто усвідомлює, що саме зараз Бабченко в десятки разів більшій небезпеці, ніж був до цього… Радіємо, що нагнули Москву? Тепер для Москви справа честі довести справу до кінця… Не хочу живих знову хоронити, але ця гра в недалекому майбутньому принесе Україні чимало проблем.

Вже зараз луганські і донецькі представники заявлять про вихід з переговорного процесу по обміну полоненими, про найближчу свободу Сенцова, Кольченка і його колег можна забути.. Та й на кого обмінювати Сенцова?…. Нема в Україні тих особистостей, які б були цікаві Москві. Ну хіба що організатора замаху на Бабченка, якого ніби то схопили, але ніхто йог не бачив. А може все було й задумано саме для цього?..