Луценко знает о проблемах сумчан
Лист до сумчан
Так вже мені судилося – бути зв’язаним із Сумщиною. Може, цей зв’язок через пуповину від мами з-під Глухова. А ще – через спалення опудала Щербаня в 2003-му, через визволення студентів у донецького генерала міліції, що обісцявся у своєму кабінеті в 2004-му, через незабутні 20-тисячні мітинги 2007-го, через турботи сумських підприємців в 2010-му.
Хочу відверто сказати – я ніколи не набивався сумчанам. Просто у мене є симпатія до простих і щирих людей, і якщо треба було допомагати – я намагався допомогти.
Ось і зараз друзі передали вістку – в Сумах знову проблеми. Звичайно, проблеми скрізь. Тарифи, ціни, безробіття, пенсійний вік, корупція та несправедливість давлять скрізь по Україні. Але в Сумах ці проблеми стали руба: або – або. Фактичне закриття заводу ім. Фрунзе і чергова спроба позбавити торгових місць базарників означає банкротство і людей, і міста в цілому.
Багато хто питає: чому все це відбувається, чому багато років стає все тяжче виживати?
Скажу прямо: тому що Ющенко продав Помаранчеву революцію. Не ображайтеся за земляка, але це – правда. Адже головним завданням Майдану було НЕ обрання Ющенка президентом, а знищення олігархії, яка за Кучми скупила за копійки стратегічні підприємства, отримувала колосальні прибутки, забуваючи про податки.
Що перше зробив Ющенко? Домовився із олігархами: ви фінансуєте історичні пам’ятники та палаци гетьманів, а я не помічаю, що ви платите 2% податків на Кіпрі, а не 30% — в Україні. Спроби Тимошенко прийняти в парламенті закон для зміни цього пограбунку постійно дружно провалювали і регіонали, і нашоукраїнці, і комуністи. 5 років демагогії привели до розчарування й апатії.
На цьому ґрунті президентом став Янукович. І проблема не стільки в ньому, проблема в його команді. Що таке Партія регіонів? Це – партія олігархів, на гроші яких прийшов до влади Янукович і задля прибутків котрих працює сьогодні вся державна машина.
За офіційними даними Нацбанку, в минулому році з країни в подібні Кіпру офшори вивели 200 млрд. гривень. Це майже річний дохід Держбюджету України! Доходи Ахметова виросли в три рази – до 16 мільярдів доларів! Так само фантастично розбагатіли Фірташ, Коломойський та інші давно не бідні люди. Та й хрін з ними, якби при цьому вони давали жити людям. Але, відчувши повноту влади і безкарність, вони почали відверто скидати з себе підприємства, які їм не приносять фантастичних прибутків. Такі, як «Сумихімпром», де треба вкладати гроші в нові технології, освоїти нові ринки, їх більше не цікавлять. І люди – теж.
Одночасно тріщить бюджет – не вистачає не тільки на «покращення вашого життя вже сьогодні», але і на поточні виплати вчителям, лікарям, пенсіонерам. Де взяти гроші? Ну не з своїх же! По-перше, позичають за кордоном, зовнішній борг зріс за минулий рік на третину! По-друге, витискають з підприємців, з базарників, з села. Разом із тим ще й скорочують лікарні, школи, інститути.
Все це я розказував на Підприємницькому майдані минулої осені в Сумах і в Києві. Вперше в Україні склалася ситуація, коли мало кого цікавлять зручні для політиканів схеми «бандерівці проти москалів». Очевидним стає протистояння «народ проти олігархів». Причому, народ і східної, і західної України.
Влада теж відчула, що люди все розуміють. Тому минулого року підприємцям поступилися, а лідерів арештували. Одних — за пошкоджену бруківку Майдану, мене – за святкування Дня міліції і неправильно нарахований стаж водія. «Потому что буйных мало, вот и нету вожаков».
А на цей рік прокуратурі збільшили фінансування на 1 мільярд гривень.
Вони хочуть посіяти страх. Бо далі грабувати вже зовсім бідну країну можна тільки через страх.
Біда в тому, що і Ющенко, і парламентські зрадники-тушки переконали Партію регіонів, що все продається і всі бояться.
Я вірю, що це не так!
Недавно прочитав мудрі слова отця-ректора Бориса Гудзяка зі Львова: «Кожному з нас дано дивитися у вічі своєму страху – називати його на ім’я, вказати йому його місце. Не чекаймо лідера, який за нас має все зробити, кожному треба прикласти своє плече».
Може, я й не посмів би нагадати вам ці слова, адже я і винен за поразку помаранчевої команди.
Але скажу відверто – я знав за місяць про майбутній арешт за абсурдними звинуваченнями. Я прощався з дітьми, з дружиною мовчки, не хотів лякати. Але про себе вирішив – не тікати і не йти на поклон. Це – моя ціна, моя самооборона того, в що я вірю.
Тому, напевне, маю право звернутися до вас – не бійтеся, боріться! Згадайте, як вони лякалися ваших синів і дочок-студенті в у 2004-му. Згадайте, як вони дрижали від нашої єдності в 2005-му.
Організовуйтесь, дійте, захищайте себе!
Із Сум завжди починалася перемога.
Щиро ваш, Юрій Луценко