В Сумах ЧП

В Сумах ЧП. У ніч з 8 на 9 вересня чотирьох дівчат з філологічного факультету педуніверситету не пустили ночувати до гуртожитку.
Вони попередили вахтера, що йдуть на вечірку до подруги в нічний клуб і будуть о другій ночі. А прийшли о пів на третю. Цим вони розгнівили бабусю вахтерку і вона їх не впустила. Щоб і їм, і іншим «нєповадно било». Дівчата ночували на зупинці. А вночі зараз холодно. З розмов із студентами дізнався, що це не вперше. Такі ж випадки траплялися раніше і у цьому гуртожитку, і в гуртожитках СНАУ. Це факт.
Просто вперше попалися горді студентки, які вирішили поборотися за своє право бути людьми. А їх попередниці підгинали плечі і ковтали образу.
Справедливість – поняття відносне. Дівчата вважають, що з ними повелися не те що несправедливо. Об них витерли ноги. Вахтерка ж вважає, що вона вчинила справедливо, бо дівчата порушили правила внутрішнього розпорядку. Кожна людина з цього факту робить свої висновки і робить власні оцінки.
Студентки порушили правила внутрішнього розпорядку гуртожитку. А вахтерка – статтю 32 Конституції України, в якій говориться про право людей на житло і власну домівку, до якої їх не пустили.
Особисто для мене – це ЧП. Вахтерку слід обов’язково звільнити. Адже вона, за функціональними обов’язками має дбати про безпеку студентів. А вона навпаки – зробила усе, щоб піддати небезпеці життя і здоров’я молодих дівчат, батьки яких, як платники податків платять їй і пенсію, і зарплату.
Проте, готовий битися об заклад, що її не звільнять. Бо буде прецедент. Бо чомусь завжди в конфлікті вахтера чи коменданта із студентами адміністрації вузів у 90% випадків не на стороні студентів. Хіба можна дозволити, щоб на вимогу студентів звільняли працівників вузів? Вони ж на голову завтра сядуть.
Прикро, що це сталося в моєму рідному вузі. Коли я був студентом ми б уже не вийшли на пари. Десь у Польщі вже давно б студентська профспілка оголосила страйк. Десь у Лондоні чи Парижі студенти вже б будували барикади.
Тому ми і живемо погано, що нам боляче лише тоді, коли вчинили несправедливість по відношенню до нас. А коли зробили боляче іншим – нас не хвилює. Ми завжди проходимо мимо, коли когось б’ють. Адже б’ють не нас. Принцип більшості: моя хата з краю.
Особисто для себе я вже давно визначився: у конфлікті адміністрації і студентів я завжди на стороні студентів. Хоча поважаю багатьох людей серед керівництва сумських вузів. Просто такий у мене принцип.
Хотілося б, щоб оцінку цій ситуації дали і мер міста, і губернатор. І визначилися, за кого вони. І хто винуватий: студенти чи вахтер?
Власне треба щоб подумав кожний. Може ж поняття про справедливість у нас схожі?
Віктор Бобиренко