Було колись розповідали історії про майстрів-ремісників і теслярів що без лінійки могли вправно виміряти і склепати потрібні шматки сировини. Показовим було те, що і часу це в них займало набагато менше ніж загалом.  Глянув – відмітив оком – зафіксував. Отакої..
Це були рідкісні майстри, котрі цінували понад усе свободу. А тому довго на одному місці не лишались. Вони були мандрівними майстрами. Подорожували чи бригадами або ж самотужки. Їх усюди приймали, бо там де вони з'являлися, робота починала новий рух, вони ніби наповнювали духом усе суще, а особливо несуще. Починався  широкий розмах з усіх сторін., до того ж вони знали ціну часу, тому робили все швидко, але по совісті. Тому на них завжди можна було розраховувати.
Справа будівництва їм була не лише люба, але й справою честі. Яку вони наслідували хто від своїх батьків, хто від попередників.
На жаль. Мої успіхи тут були менш ніж скромні. Похибка моя складала майже 2 мм. Тому заздалегідь доводилось залишати запас, щоб потім не чухати потилицю і намагатися вигадати вихід із скромної ситуації. Хоча, я маю здається деякий хист до будівництва. Але відзначити свої успіхи поки що не можу.. не вистачає здорової голови майстра. Тому я б залюбки став учнем до такого майстра, бо це добра справа, яка приносить не лише непогані гроші, але й чимале задоволення.
Це варта справа, яку і на сьогодні треба продовжувати. Головне щоб були ті хто може цьому навчити, вірно правити і ті хто відверто до того спроможний. У кого серце горить і душа світла.